9

Хоча до Підгайців вони добралися вдвічі швидше чим це було б на маршрутному мікроавтобусі, коли доїхали до обійстя Сніжани вечірні сутінки вже опустилися на село. Жінка спритно злізла з мотоцикла, притримуючись рукою за плече парубка, й швидко проторохкотіла:

– Дякую Назарчику що довіз мене додому. Давно я вже не відчувала такої насолоди від поїздки. Дозволь мені віддячити тобі за все філіжанкою доброї кави, або чаю.

– Може не варто, – зніяковіло спробував відкараскатися від такої пропозиції хлопець. – Все таки мені потрібно до комендантської години повернутися додому.

– То нічого, ще встигнеш, – заспокоювала хлопця нещодавня пасажирка і вчепившись за його лікоть ледь не силоміць потягнула до хвіртки промовляючи на ходу. – Трохи зігрієшся в хаті, вип’єш чогось гарячого, а потім незчуєшся як будеш вдома.

Хоч-не-хоч, а юнак був змушений скоритися цій настирливій жінці. Вони пройшли в оселю Сніжани, що зустріла їх мовчазною пусткою. Назара неабияк вразило те, що ні на подвір’ї, ні у хаті не було ніякої живності. Це виглядало дивним і нехарактерним для села, де у кожному дворі зазвичай водилися як не кури, гуси та качки, то хоча б звичайний пес-дворняга чи муркітливий кіт. В середині жіночого помешкання панувала дзвінка тиша й витав запах затхлості.

Поки парубок намагався звикнути до непривітної атмосфери житла Сніжани сама господиня шугнула в сусідню кімнату і хвилин за десять повернулася вже перевдягнута та з тацею в руках. Тепер на ній був коротенький шовковий халатик персикового кольору й легкі капці на босу ногу. З собою жінка принесла окрім містких горняток, від яких розходився приємний аромат міцної кави, ще таріль з шоколадними цукерками, пляшку від коньяку та два келихи.

– Що це? – здивувався юнак кивнувши головою на пляшку та келихи.

– Яка кава без кількох крапель сливової наливки? – лукаво підморгнула вона йому. – Трішки вип’ємо щоб відзначити наше сьогоднішнє спілкування. Не хвилюйся, напій я сама робила, за рецептом якого навчила ще моя бабуся. Там все з натуральних продуктів і похмілля завтра не буде.

– Та мені ж завтра на роботу, – зробив безуспішне намагання вирватися з чіпких лабетів жінки хлопець.

– Мені теж, але повір ковточок наливки до кави нам не зашкодить, – наполягала Сніжана простягнувши йому келих наповнений якоюсь жовто-гарячою рідиною.

Назар відколи вперше взяв до рук кермо мотоцикла міцно засвоїв для себе одну істину: дорога й спиртне речі не сумісні. Навіть крихітна доза алкоголю здатна призвести до фатальних наслідків коли постраждати можеш не лише ти, але й хтось інший. Тому будь-які вмовляння чи переконання були безсилі змусити його відійти від цього непорушного правила. Та як донести все це до жінки, котра була непохитною мов та скала у своїх намірах пригостити юнака. Не ображати ж її своєю рішучою відмовою.

Вихід з непростої ситуації віднайшовся сам собою. Скориставшись моментом, коли Сніжана на мить відвернулася, парубок швидко вихлюпнув вміст келиха в вазон, який стояв під боком. Пожухлим залишкам якоїсь рослини, що там знаходилися це вже не могло нічим зашкодити, а ось його врятувало від подальших надокучливих умовлянь. Для правдоподібності хлопець ще й голосно крекнув наче у нього подих перехопило від щойно випитого.

Такий вчинок гостя припав до душі господині дому, яка не забарилася з тим щоб знову наповнити до вінця його келих. На цей раз юнак вже не вагався і відволікши увагу співрозмовниці спритно позбувся і другої порції спиртного. Після третього чаркування Сніжана, помітно захмелівши, завела бесіду на фривольні теми водночас, ніби ненароком відкинувши полу свого халатика так що одна з її ніг майже повністю оголилася. Погляд Назара мимоволі ковзнув по неприкритому жіночому стегну, і від побаченого кров застугоніла в його жилах.

– Тобі подобаються моє ноги? – запитала Сніжана зауваживши збентеження юнака.

– Та так, вони гарні, – тільки й спромігся пробелькотіти ошелешений парубок.

– Не хочеш їх торкнутися?

Не чекаючи на відповідь жінка схопила руку хлопця і ледь не силоміць поклала його долонь на своє стегно. Лукаво підморгнувши вона продовжила:

– Ну чого ти такий нерішучий? Навіщо так комизишся? Я ж бачу що подобаюся тобі. Запримітила це ще тоді, в салоні, коли ти буквально роздягав мене очима. То здійсни своє бажання зараз і тут. Позривай з мене весь одяг та роби зі мною все що тільки заманеться. Я так прагну твої теплих обіймів, палких поцілунків, шалених пестощів…

Не припиняючи говорити безумні речі Сніжана різко смикнула хлопця до себе. Трапилося це так несподівано, що він й незчувся як опинився на жінці. Вмить її руки та ноги обвилися в’юном навколо тіла парубка, а губи вкрили його обличчя та шию зливою жадібних поцілунків. В цю секунду Назар відчув себе безпорадною мухою, яка потрапила в тенета підступного павука. Від цього стало так гидко, що вже наступної в голові юнака залишилося лише одна думка, як би вирватися з лабетів цієї божевільної та найшвидше чкурнути з її помешкання якнайдалі.

Фізично Назар був доволі сильним парубком, тому легко звільнився з чіпких жіночих обіймів. Схопивши в руки свого шлема він пружком вискочив з хати Сніжани і вже за якусь хвилину мчав мотоциклом по сільській вулиці. А у вухах лящало жалібне квиління п’яної звабниці: «Ну куди ти дурненький? Повернися до мене. Влаштуємо собі таку ніч насолоди та пристрасті, яку ти довіку не за будеш».