8

Сніжана виявилася пунктуальною людиною і на обумовлену зустріч з’явилася з запізненням всього на п’ять хвилин. Увірвалася в кав’ярню така захекана і розчервоніла наче за нею гналася ціла зграя кровожерливих вовків. Швидко окинула поглядом приміщення й помітивши хлопця за мить опинилася біля його столика. За ту годину що довелося чекати на жінку Назар встиг не тільки розібратися зі своїм новим телефоном, але навіть зробив чергову безуспішну спробу додзвонитися до Юлі. Тепер він блукав просторами Інтернету шукаючи щось цікаве і забувши про давно захололу каву яку замовив.

– Бачу ти вже дав собі раду з мобільним, – промовила Сніжана вмощуючись за його столиком. Тепер вона була одягнена у традиційний пуховик та штани і більше не викликали у нього тих неоднозначних емоцій що у салоні.

– Так, велике спасибі за поради при його виборі, – відповів хлопець і як вияви подяки запропонував. – Може вам щось замовити?

– Не відмовилася би від великого горнятка гарячого какао, бо трохи закоцюбла від холоду поки добралася сюди, – промовила жінка кокетливо заправляючи пасмо волосся за вухо і раптом запропонувала. – До речі, давай нарешті перейдемо на «Ти».

– Але ж… – спробував заперечити парубок.

– Ніяких але. Те що я трохи старша від тебе нічого не значить. В душі я себе відчуваю ще юною дівчиною. А звертання на «Ви» трохи бентежить мене, бо нагадує про той вік, що записаний в паспорті.

– Як скажете, – не став заперечувати Назар що вже почав потрохи звикати до чудернацьких витребеньок Сніжани.

– Ми домовилися на «Ти», – поправила його жінка і відсьорбнувши принесеного какао продовжила. – То з чого почнемо наше спілкування?

– Нещодавно ти сказала, що є якась тема, яку нам треба обговорити. То що це за тема й про що ми будемо говорити?

Сніжана ще відсьорбнула какао і спантеличила хлопця несподіваним запитанням:

– Ти знав, що в минулому я ледь не стала дружиною твого батька?

– Ні. Тато тільки розповідав, що ви були друзями в юності.

– Це він просто скромничає, – всміхнулася жінка відкладаючи в сторону порожнє горнятко. – Насправді ми тоді палко кохали одне одного. Павлик був симпатичним парубком, я теж дівчиною нівроку, тож нашій парі заздрили всі Підгайці. Кожні вихідні я з нетерпіння очікувала на його приїзд в село, він також летів до мене мов на крилах, бо у обох в серці вирувала така шалена пристрасть, що не описати звичайними словами. Ми мріяли про те що навіки будемо разом, бо після таких жарких зізнань в любові, ніжних обіймів та солодких поцілунків годі було думати, що станеться якось по іншому.

На жаль цим нашим сповіданням не судилося справдитися. Твій батько зустрів іншу й непомітно охолонув до мене. Я довго не могла збагнути що діється, та до його честі Павлик не став обманювати та лицемірити, а чесно про все розповів. Звісно я дуже тужила й побивалася за ним, але врешті-решт зрозуміла, що втрачене кохання мені не повернути. Довелося змиритися з вибором Павла і розпочати будувати власне життя, вже без нього.

– Для чого ти мені це розповідаєш? – Назар ніяк не міг збагнути до чого веде жінка.

– Для того, щоб ти зрозумів дві речі. По-перше, я поважаю рішення твого батька й не претендую на нього, щоб не казали всілякі пліткарі. По-друге, ти мені не чужий, бо дуже нагадуєш мені Павлика. І коли я бачу тебе за кермом маршрутки, то просто не в змозі стриматися, щоб не сказати тобі хоч кілька приємних слів. Ну а ще, мені дуже хочеться, щоб ми потоваришували і хоч інколи спілкувалися, як ото робимо зараз. Можливо, в майбутньому, я б навіть спробувала стати другом вашої сім’ї.

Ну це вже точно навряд, подумав хлопець пригадавши як бурхливо реагує його мама лиш на одну згадку про Сніжану. Та вголос про свої сумніви він зрозуміло не сказав, а невизначено пробурмотів:

– Та я не проти спілкування з цікавими людьми, а як воно буде надалі – час покаже.

– Маєш рацію, будемо сподіватися на краще, – погодилася жінка і раптом розпачливо зойкнула. – Ой, леле! Я так забалакалася з тобою, що геть забула про час і пропустила останню на сьогодні маршрутку в село. Куди ж мені тепер на ніч подітися?

Розгубленість та відчай на обличчі Сніжани були настільки щирими, що Назар і сам перейнявся її непростим становищем. Ситуація дійсно виглядало препаскудно. Залишитися на цілу ніч без даху над головою, не надто весела перспектива. І найгіршим було те, що парубок відчував себе трохи винуватим в тому, що так сталося. Якби він не погодився на бесіду з жінкою, то всього цього можна було б уникнути. Тепер доведеться якось загладжувати свій промах, та шукати способу допомогти бідоласі.

Вихід знайшовся напрочуд швидко і вже за якусь хвилину юнак зробив пропозицію:

– А давай я сам підкину тебе в додому. Батько, правда, сьогодні забрав автомобіль на свої потреби, але в мене є мотоцикл. Можемо проїхатися на ньому.

– Чудово, – радісно вигукнула Сніжана й швидко додала. – Давно я вже не каталася на мотоциклі. Класно буде згадати роки юності.

На те щоб вивести залізного коня з гаража, перевірити його справність й наповнити паливом до вінця бензобак пішло якихось півгодини. І ось вони вже мчали по автотрасі, яка вела до Підгайців. Як і більшість молодих хлопців, Назар полюбляв швидкість, а мотоцикл водив ще з шістнадцяти років. Гуркіт мотору, запах вихлопних газів й подих в обличчя зустрічного вітру давали йому дивовижне відчуття безмежної волі. Неймовірний стан душі коли тобі підвладний могутній звір, що здатен відвезти тебе куди ти хочеш, навіть на край світу.