5

Дня народження Софії Назар чекав з особливим хвилюванням. Не тому, що, як ото було раніше, шаленів від молодіжних тусовок. Все це залишилося в далекому минулому, в тих безтурботних часах коли війна існувала тільки в кадрах художніх кінострічок. Тепер все докорінно змінилося і стало якось не до бучних гулянок. Нетерпець хлопця був пов'язаний з тим, що він просто дізнався, що на це святкування була запрошена і Юлія, тож парубок в глибині душі плекав надію на примирення з коханою і продовження подальших стосунків з нею.

На вечірку в Підгайці юнак вибрався відразу після закінчення своєї зміни. Щоб не запізнитися позичив батькову машину. По дорозі в село звісно заскочив і за Юлею. Схоже в це надвечір’я дівчина знову була без гумору, бо тільки невдоволено фиркнула на привітання парубка. Чи то все ще гнівалася на його минулий непослух, чи сердилася за невеличку затримку сьогодні. Та Назар на це особливо не зважав, бо вже трохи звик до такої перепаду її настрою. Раз-у-раз нишком зиркаючи на свою єдину пасажирку хлопець не міг намилуватися її неземною вродою. Для нього Юлія була уособленням жіночої краси та спокуси.

Помітивши на собі захопливі погляди юнака дівчина змінила свій гнів на милість й недбалим тоном поцікавилася:

– На цьому святі хоч весело буде? Я ж там майже нікого не знаю, тай і з самою іменинницею у мене стосунки не надто приятельські. Так, просто добрі знайомі.

– Не переймайся надто сильно цим, – заспокоїв кохану парубок. – Більшість з запрошених ти вже бачила, а з іншими я тебе познайомлю. Там буде хороша компанія і гарантую вечірка тобі сподобається.

– Ну добре, вже потерплю цих селюків заради тебе.

Оце слово «селюки» кинуте презирливо Юлією боляче штрикнуло в серце Назара. Хлопець хоч і народився та все своє життя прожив у місті, ніколи не відчував хоч якоїсь зверхності до сільських мешканців. Мабуть тому, що його дідусь з бабусею були родом з Підгайців і він частенько навідувався до них в гості, а влітку проводив там ледь не половину шкільних канікул. Там у нього було чимало хороших друзів і у парубока навіть на думці не було робити якоїсь різниці між ними, та тою компанією молоді з якими він товаришував у місті. З тим же Ігорем, вони в дитинстві разом витворяли такі шалені витівки, що тепер аж соромно згадувати. А ще кілька років тому йому дуже подобалася Софія, та вона віддала перевагу приятелю, а у Назара незабаром зав’язалися стосунки з Юлею.

З коханою хлопця все було не так просто. Юля походила з родини корінних містян в третьому поколінні. І були вони не звичайні мешканців якогось маленького, провінційного містечка, а гонористі жителі самої столиці. Батько дівчини, юрист за професією, перед початком війни був призначений прокурором їхнього району. На місце своєї нової роботи він переїхав не сам, а разом з дружиною та єдиною донькою. Так Юлія була вимушена тимчасово перетворитися з крутої киянки на просту дівчину невеликого волинського райцентру. Призвичаїтися до таких перемін в житті давалося їй нелегко, і час-від-часу в розмовах дівчини могли проскочити нотки зневаги та презирства до оточуючих людей. Назарові такі замашки коханої дуже не подобалося, та поки що йому вдавалося стримувати своє невдоволення.  

Коли вони заїхали на площадку перед піцерією, то побачили там вже стояли старенький «Опель-Кадет» та кілька мотоциклів. Хлопець ледь встиг припаркувати свою машину, як почув єхидне:

– Бачу тут вже зібралася вся компанія. Ми, як звично запізнилися й будемо останніми хто привітає іменинницю.

– То й що, головне не перші чи останні, а те що поважили й приїхали до неї на святкування.

З великим букетом жовтих троянд та спільним подарунком вони увійшли в піцерію. Там дійсно вже зібралися майже всі запрошені. Невеличке товариство найближчих друзів Софії. Сама іменинниця була одягнута в строгий брючний костюм вишневого кольору й виглядала надто поважною та статечною як на свій справжній вік. І тільки веселі іскорки в її карих очах та життєрадісна посмішка на вустах не давали забути Назарові, що перед ним все та ж сама дівчина, з якою його пов’язує стільки незабутніх спогадів минулого.

За традицією вечірка розпочалася зі здравиць та привітань адресованих головній героїні свята. Не залишився осторонь і парубок. Він не тільки побажав Софії всього найкращого в подальшому житті, але й подякував за щиру доброзичливість та вірну дружбу, якими вона славилася вже стільки років. Нічого надзвичайного в цьому тості не було, однак він однозначно не сподобався Юлі. Слухаючи його дівчина спохмурніла і в її погляді ледь прихована зневага змінилася на вже відкрите роздратування й злість.

Мабуть подальшого конфлікту можна було б і уникнути, якби Назар не відходив і на крок від коханої, але його відволікли розмови з друзями. Декого з них він не бачив вже доволі давно, тож у спілкуванні з приятелями не відразу й помітив відсутність в піцерії своєї норовливої супутниці. В Підгайцях Юлія була вперше, практично нікого тут не знала, тож парубка відразу охопило тривожне хвилювання. Перше і єдине, що прийшло йому на думку в цю мить – дівчина вийшла надвір щоб покурити. Мала нездолану залежність від сигарет, яку радше вважала не як недолік, а як спосіб показати свою круту вдачу.

Юнак і сам не  проти був провітритися, тож накинувши на себе курточку швидко вискочив на вулицю. Вечірні сутінки вже майже перетворилися на нічну темряву в якій він не відразу й розгледів кохану. Юля стояла біля його машини і з кимось балакала по телефону. Зайнята розмовою вона не відразу зауважила появу хлопця, котрий встиг почути останню фразу її діалогу.