60.2

Інга потягла Адвіана в кухню, забрала свої речі, і через задні двері вони вийшли на вулицю.

–  Портал закриється опівночі.  Так сказав Маріл...

–  А де він, цей портал? –  запитала Інга.

–  Скрізь, де захочеш. Тільки він відкривається не так, як зазвичай... Немов щось з'єднало наш світ із цим  світом.... 

– Дивись, дощ майже закінчився, – сказала Інга, тягнучи Адвіана за собою, – Ходімо пішки, тут недалеко! 

Вона-то інтуїтивно зрозуміла, чому раптом відкрився портал.

–  Занадто просто, Адвіане!

–  Чому просто?

– Я думала... Ні, я думаю, це Бір якимось чином відправив мене назад!  

Машина, що проїжджала дорогою, ледь не облила їх каламутною водою з калюжі.

– Сюди! –  сказав Інга, звертаючи в провулок.

– Ми на нього натиснули, він сказав, що проводив якийсь експеримент і це, можливо, відкрило портал, але він нічого не знає і нікому не хотів зробити поганого, і дуже шкодує... 

–  Бреше! 

–  Напевно, бреше, але в нас поки що немає доказів... До того ж потрібно ще дещо зробити!

–  Що?

–  Закликати виверн назад. Для цього ми вирушимо на північ, у пустельні землі.

–  Ми разом?

–  Звичайно, разом. Я тебе тепер і на крок не відпущу... 

– Так нічого не вийшло? – запитала Інга, – Вишневе дерево не зацвіло?

–  Зацвіло!  Вірніше, починає цвісти. Але процес повернення магії складний і багатошаровий.

– А що Кайтана?

– Кайтана на тебе чекає...

Інга зупинилася і, потягнувши Адвіана до себе, поцілувала в губи.

– Якби ти знав, як я скучила... боялася, що мені доведеться страждати без тебе  все життя...

– Я теж цього боявся. Але Маріл пообіцяв...

Вони завмерли, обійнявшись, посеред провулка.  Хмара, що повзла геть, гримнувши наостанок, облила їх залишками дощу.

Інга засміялася і швидко пішла вперед, тягнучи за собою Адвіана.

–  А Олеся? Адже я нічого не знаю, що там у вас сталося, поки мене не було! Майже два місяці!

– Олеся поїхала з Ренальдом у Даяд.   До речі, Бір попросив дозволу в Ролени піти із замку, щоб на дозвіллі осмислити своє життя. 

– Або, щоб замислити нову капость. Я не йому не вірю... А Ліка?  Вона вже  відправилась на острів єдинорогів?

–  Відправилася.

– Шкода, що я її більше не побачу! – зітхнула Інга.

– Хтозна!  Я б не думав так безнадійно...

– Ну ось ми й прийшли! – сказала Інга, заводячи Адвіана в під'їзд.

Вона не хотіла говорити йому найголовнішу новину на вулиці.

– Дивні у вас тут будинки, – сказав той, розглядаючи вузький і сірий сходовий проліт.

– Хіба не схоже на ваші гвинтові сходи? – Інга дістала ключ і відчинила двері квартири, –  Слухай, а де ти взяв цей одяг?

– Його Маріл створив.  Сказав, що так мені буде простіше тебе знайти...

– Що значить – знайти?

– Довелося поблукати. Спершу  я потрапив в одне місце, потім – в інше і тільки з третьої спроби – до тебе... 

–  А якби ти десь, геть,  заблукав? – злякано вигукнула Інга.

–  Навряд чи. Я йшов за енергією.

– Моєю?

– Нашого сина.

Інга спершу не зрозуміла.

– Нашого... що? –  вигукнула вона і мимоволі кинула долоні на живіт, а потім до неї дійшло: – Так ти все знаєш!

– Я ж батько!  Саме тому грань почала стоншуватися. Енергія дитини прагне  потрапити в Уаджит. Чим більше часу, тим сильнішим він стає.. У момент  його народження портал би відкрився повністю, але я не збирався чекати так довго... Тому й кинувся лабіринтами.  Мій син має народитися вдома, у замку…

– Ти впевнений, що буде син?

– Маріл упевнений, а він ще жодного разу не помилився...

І вони знову потягнулися одне до одного й застигли в повільному чуттєвому поцілунку.

Дуже дивно було Інзі цілуватися з Адвіаном у передпокої своєї квартири – немов кадри з одного фільму, раптово і не до місця вставили в інший.

– Хочеш кави?

–  Кава? Це той напій, якого тобі бракувало в Уаджиті?

–  Я зараз зварю, спробуєш...

Інга відправила Альоні  Віталіївні смс, у якому написала, що в неї сьогодні дуже важлива зустріч, і що вона пообіцяла свої преміальні Галці. 

А більше їй не було з ким прощатися.  Якщо вона зникне, квартира й так дістанеться тітці.  Втім, усе це її зараз мало цікавило.