49.2

Бір прикинувся здивованим і добродушним, хоча всередині в нього клекотіли вулкани й вирував ураган.  Не важко здогадатися, з ким Адвіан одружився! 

Учора ввечері Ролена все ж таки проговорилася, що її брат вирушив до Уаджита  у якихось важливих і невідкладних справах.    

Що за такі  невідкладні  у нього з'явилися?    Чи не на весілля Адвіана він вирушив? 

Те, що в Ренальда завелися власні таємниці, дуже насторожило Біра.  

Не можна дозволити  принцам  подружитися. Адже тоді посіяти ворожнечу між королівствами буде набагато складніше. 

– Тобі вже показали твої кімнати? – запитав Маріл, уважно стежачи за виразом Бірового обличчя.

–  Ні. Я ще не був у замку. 

– Зараз хтось із слуг  тебе проведе… Слід гарненько відпочити перед безсонною ніччю. 

– Спершу я  б хотів привітати  короля і королеву, – ввічливо заперечив чаклун.

–  На жаль, Їхні Величності дуже зайняті підготовкою до свята. Але трохи пізніше ти зумієш це зробити.

Бір поклонився, розуміючи, що більше нічого не дізнається. Обмін люб'язностями закінчився.

Йдучи слідом за слугою коридорами замку, Бір пильно дивився на всі боки, сподіваючись побачити Лулу, але дівчини ніде не було.

Необхідно повідомити їй, що він вже на місці.

– Ваші покої, пане! – сказав слуга, відчиняючи двері, – Якщо щось знадобиться, подзвоніть у дзвіночок... він ось тут, біля ліжка... 

– Послухай, друже мій, – Бір з ласкавою посмішкою простягнув слузі невеличку золоту монетку, – сходи на кухню і скажи, що чаклун з Даяду просить приготувати йому на сніданок запечену рибу й овочі, а також подати знаменитого уаджитського вина!

Бір знав, що Лула працює на кухні, тому новина про його приїзд одразу ж дійде до неї.

Слуга  низенько вклонився і, затиснувши монетку в руці, пішов  собі геть.

Чаклун не помилився. Минуло не так багато часу, як у його двері постукали.

– Увійдіть! – дозволив він.  

У кімнату впорхнула  Лула з тацею, на якій стояли замовлені страви і глечик із вином.

Дівчина  поставила тацю на стіл і, повернувшись до дверей, щільно прикрила їх за собою.

– Я не можу затримуватися надовго, – прошепотіла вона, грайливо ухиляючись від Біра, який намагалася обійняти її за талію, – на кухні дуже багато роботи.

– Добре! – чаклун знехотя прибрав руку і хлюпнув собі трохи вина, – Тоді кажи, що дізналася.

– Цей віск... Інга не зберігає його у своїх кімнатах... Можливо, він у кабінеті Маріла, але туди мені не потрапити. У мене немає ключа... Я вчора намагалася підібрати, але нічого не вийшло. До того ж, якщо про це дізнаються, я втрачу і місце  і репутацію...

– Вип'єш? –  запитав чаклун, простягаючи дівчині келих.

– Ні, мені не можна, я ще на службі...

– Послухай, люба, я розумію, що завдання важке, але я добре тобі за нього плачу, – лагідно заговорив Бір, – Звісно, ти маєш залишатися в замку на тому ж самому тепленькому місці... Є один засіб, який відмикає замки.  Я дам тобі його...

– Чому ти сам не можеш це зробити? Вночі тут буде такий гармидер, що ніхто нічого не помітить...

–  Якась варта  у замку все одно буде…Якщо я  почну вештатися  коридорами – це викличе підозру, а  якщо ти –  то ні, – дохідливо пояснив чаклун.

–  І все ж мені дуже страшно! – похитала головою Лула.

– Не бійся.   Якщо будеш поступливою,  матимеш багато  всіляких приємностей...

– Про що ти говориш? Я ж і так стала твоєю...

– І наша близькість мені сподобалася, –  Бір  потягнувся рукою до  здіймаючихся грудей дівчини, – Але мені потрібно повне підпорядкування, зрозуміла?  Адвіан одружився, і тобі більше нема на що сподіватися...

–  Я розлучу їх, ось побачиш! –  в серцях вигукнула Лула.

– Яким чином?

– Підлаштую так, щоб Інга застала чоловіка в ліжку з трьома дівчатами.   Я вже все обдумала... Адвіана легко спокусити, у крайньому разі його можна напоїти або приспати...

– І чого ти цим доб'єшся?

– Інга горда, вона такого не пробачить...

–  Ти думаєш?

–   Впевнена! 

–  Дуже дурна ідея, – сказав Бір і допив вино, – По-перше, у тебе, скоріш за все, нічого не вийде, а по-друге, якщо дізнаються, що ти в цьому замішана...

– Але я не можу сидіти, склавши руки! 

І, забувши про те, що на неї чекають на кухні, Лула притулилася до чаклуна, потерлася грудьми об його груди і розкрила губи для поцілунку, обдавши його обличчя гарячим і пристрасним диханням, – Допоможи мені!  Ти ж знаєшся на магії... То приготуй якесь приворотне зілля для Адвіана або настоянку, щоб ця дівка провалилася назад – туди, звідки її принесло! Або в будь-яку іншу  дірку!

– Мені не важко зрозуміти твої почуття, – промовив чаклун з усмішкою, – Але запам'ятай дівчинко: мій розум не можна приспати солодкими поцілунками... Так чи інакше, принц Адвіан не буде з тобою. Він давав клятву, а це дещо означає. І поки мені потрібно твоє тіло, я не збираюся ділити  його  з іншим чоловіком, зрозуміло?