47.2

Незважаючи на величезний ризик, Лула все ж таки спробувала проникнути до робочого кабінету Маріла. 

Вона й гадки не мала, куди всі поділися, здогадувалися лише, що  це пов'язано  з виконанням якогось обряду. Можливо, весільного?

Від таких думок дівчині хотілося ламати й трощити все, що під руку потрапляє. 

Але розважлива Лула  насамперед думала про нагороду, яка на неї чекає в разі успіху. За цей  білий віск, нехай йому грець, чаклун обіцяв дорого заплатити!

Дочекавшись найтемнішої нічної години, коли навіть кроки вартових затихли, Лула, наче тінь, прослизнула до дверей кабінету і, ретельно прислуховуючись,  спробувала відчинити замок. 

Але ключі, які  мала, звісно ж, не підійшли. 

Ключів Лула  назбирала близько десятка –  ніколи не упускала можливості підібрати або поцупити ключ від якоїсь із кімнат. Один, начебто, встав у зазори, але повертатися не захотів. 

Дівчина навіть спробувала використати шпильку для волосся. Такий трюк іноді спрацьовував.   Але не цього разу... 

Було б дивно, якби замок до кабінету, де зберігалося безліч стародавніх таємниць, можна було б відкрити простою шпилькою!

Лула не могла діяти наполегливіше – боялася пошкодити замок. Її й так мучив майже забобонний страх, що мудрець усе зрозуміє, можливо, навіть зуміє  якось побачити,  що за злодій намагався проникнути до кабінету.

Лула застигла від жаху, уявивши, яке покарання на неї може чекати.

Але жадібність виявилася сильнішою за страх.  Вона надто довго жила в замку і знала багато його секретів, бо мала звичку підслуховувати і підглядати. 

Маріл дуже мудрий і обережний, але біда його в тому, що він звик довіряти своєму оточенню і не шукає зрадників серед підлеглих і слуг.

Дівчина нахилилася і заглянула в замкову щілину, але побачила  лише темряву.   Вона поморщилася і зробила чергову спробу відчинити двері тим ключем, що  хоч якось підійшов до різьби.

Натиснула сильніше. Ключ почав повільно, туго повертатися. 

Серце Лули радісно  тріпнулося,  але наступної миті ключ зупинився. 

– Прокляття, – пробурмотіла дівчина і натиснула ще сильніше.

Усередині замка щось клацнуло і  заскреготіло. 

Лулі здалося, що в неї волосся стало дибки. А якщо ключ зламається і залишиться всередині? А раптом хто-небудь почув цей скрегіт?

І тут  поблизу пролунав неприємний, вкрадливий смішок.

– Так, так... – промовила Патіша, виходячи зі свого укриття в ніші кам'яної стіни, – Не дарма за тобою стежила... А ну відповідай, безсоромниця, навіщо ти хочеш обікрасти кабінет мудреця? Відповідай, або я зараз же розповім про це королю!

У Лули обірвалося дихання, підкосилися ноги, і вона привалилася до стіни, щоб не впасти – такий жах її охопив. 

Але наступної миті відлягло. Це всього лише мерзенна бабця. Повітря прорвалося до судорожно стиснутого горла.

– А ти все винюхуєш, стежиш за мною, – з ненавистю промовила Лула, випрямляючись, – тільки не забувай: ти моя спільниця. Хіба   не  ти порушила закон, зв'язавшись із Біром без дозволу? 

–  Я  зробила це заради тебе! 

–  Спробуй-но  доведи, – Лула посміхнулася, вишкіривши зуби,  – Ти загрузла в цьому  не менше, ніж я!

– Та я  не  лізу  у  чужі кабінети! – верескляво заперечила Патіша.  

– Замовкни! – шикнула на неї Лула й обережно висмикнула ключ назовні, – стули пельку, стара карга!

– Боїшся, що почують?

Лула нічого не відповіла і квапливо пішла геть коридором.

Але Патіша не відставала.

– Навіщо тобі це потрібно, онученько? – запитувала вона  приторно-ласкаво, – що тобі не живеться спокійно?

– Не твоя справа!

– Принца захотілося? Принцесою стати? Та подивися на себе краще! Яка з тебе принцеса? Ні гідності, ні постави, тільки й того, що гарненьке личко.  Але подібного  добра в замку навалом, – так само ласкаво говорила Патіша, якій подобалося знущатися з Лули.

– Слухай!  – не витримавши знущань, дівчина схопила її за в'ялу, м'яку шию, – тільки-но розкрий свого брудного рота...

–  І що ти зробиш? – в обличчя їй захихотіла Патіша, – ось я зараз закричу, а коли варта прибіжить, скажу, що ти намагалася мене вбити. Усім дуже цікаво буде дізнатися, чому... Ну то як, дорогенька?  Добре подумала?

Лула відпустила стару, сперлася  потилицею об стіну і важко зітхнула.

– Допоможеш мені – отримаєш стільки грошей, що вистачить і на власний будинок, і на служниць... – пообіцяла вона.

–  Яка користь від того будинку, якщо король Ектор дізнається, що я шкодила Уаджиту!

–  Ніхто не збирається шкодити королівству. Я просто хочу помститися! –  пошепки вигукнула Лула, – Адвіан розтрощив мені серце, розтоптав мою душу і витер ноги об мою любов...

– Ну ти й дурепа, онучко, – протягнула Патіша, дивлячись на Лулу з жалістю й огидою.