Розділ 45.1

Лула блукала  замком, робила заклопотаний вигляд  і ретельно оглядала кожен доступний куточок. 

Така поведінка нікого не дивувала і не насторожувала. Перед святом багато роботи і дівчина, яка допомагає на кухні, цілком може дбати і про чистоту кімнат. 

Звісно, чистота кімнат для гостей Лулу зовсім не турбувала. Вона шукала білий віск.

Скориставшись відсутністю Адвіана, обстежила його кімнату, але нічого не знайшла. 

З великою обережністю відчинила замкнену скриньку, що стояла на підвіконні.   

У цій скриньці Адвіан іноді зберігав коштовності, призначені для неї або ще для когось, і дівчина завжди хотіла знати, що й кому він дарує, тому примудрилася добути ключ. 

Та й там воску не було.

Кусаючи губи, Лула зупинилася посеред кімнати, роздратовано  дивлячись на розкидане ліжко, в якому Адвіан та Інга провели цю ніч. 

Згадала, що Адвіан ніколи не засинав поруч із нею, а завжди після любовних ігор відправляв її геть з  кімнати. Це було прикро, але Лула звикла і вже навіть не просила  зостатися, мовчки забирала одяг і йшла сама.

–  Вранці повернешся! –   завжди недбало кидав їй Адвіан...

Лула підійшла до ліжка,   у розпачи впала на нього і притулилася обличчям до тонких простирадл, що зберігали запах їхніх тіл.

Якби тільки могла вона дістатися хоча б ще раз до Адвіана! Ласкою змусила  б його сказати все, що їй потрібно. 

Але принц тепер не на крок відходить від клятої дівки! 

Лула почула якийсь шуркіт  в глибині коридору, підхопилася і квапливо почала вдавати, ніби  заправляє ліжко.

Але звуки  пролунали десь вдалені і щезли... 

І Лула знову замислилася. Чаклун хоче, щоб вона йому допомагала? Так нехай і сам їй допоможе! Добре, якби ця Інга застукала  Адвіана з нею в ліжку... Утім, не тільки з нею. А з двома або навіть із трьома дівчатами. Оце буде весілля!

Але для цього принц має випити достатньо вина. А ще... 

Лула мстиво посміхнулася, вишкіривши  зуби. Потрібно додати у вино якесь любовне зілля, щоб Адвіана здолала несамовита  пристрість...

І показати все це Інзі. Нехай помилується на свого коханого! 

Виверт старий, але діє безвідмовно. Дурні і закохані наречені, зазвичай, не прощають зради, а наскільки Лула зрозуміла: Інга від такого і зовсім оскаженіє.  Це видно з її шалених, палаючих очей, з гордовитого виразу обличчя.

Лула люто зім'яла постіль, жбурнула подушку на підлогу    і вийшла з кімнати. 

Можливо, віск зберігається в кабінеті Маріла? Але туди їй доступ категорично заборонений. Можна спробувати проникнути таємно, та  якщо її там спіймають –  біди не оберешся. Кабінет  завжди прибирає одна й та ж служниця. Ніхто інший не сміє туди увійти без дозволу.

До того ж, для непрошених гостей Маріл міг залишити в кабінеті якісь хитрі пастки. А Лула дуже боялася бути спійманою на крадіжці.  Тоді її не тільки з ганьбою викинуть із замку, а можуть й вигнати   з королівства – в Уаджиті законів дотримуються неухильно. 

А ще й Патіша, відьма стара! Уявила, що тепер, буцімто,  отримала над нею владу! 

Це питання теж потрібно обговорити з Біром. Якщо бабця буде упиратися і не захоче з власної волі повернутися назад у свою халабуду, то   нічого не поробиш –  доведеться її позбутися. Вона вже й так достатньо пожила на світі, достатньо й наробила усіляких гидот!

Заспокоївшись такими думками, Лула вийшла з кімнати і попрямувала на кухню допомагати кухарям. Інакше її відсутність стане надто помітною.

А в цей час Патіша, ховаючись у глибокій ніші, стежила за тим, як її правнучка виходить із покоїв Адвіана. 

Патіша ще не вирішила, на який бік їй стати, але все ж таки схилялася до того, що заступництво короля й королеви Уаджита надійніше за примарні обіцянки Лули та  жменьку коштовностей, які, – і стара в цьому анітрохи не сумнівалася – доведеться виривати з рук жадібної правнучки зубами.

Патіша була впевнена, що Лула плете проти Адвіана інтриги, але щоб говорити безпосередньо  з принцом, потрібно мати доказ. 

Зв'язок із чаклуном сусіднього королівства, навіть надто близький,   за злочин не вважається.   В Уаджиті немає суворих норм поведінки. Кохайся  з ким хочеш, якщо це не заважає іншим і не порушує законів.

То чому б Патіші не відкусити від кожного пирога?

Трохи подумавши, хитра стара вирішила поговорити не прямо з принцом Адвіаном, а з його дивною нареченою і попередити її,  щоб вона не зводила очей з підступної служниці, від якої  усякої підлості варто очікувати.

Патіша й гадки не мала, що  Адвіан  тримається тієї ж думки, і що саме зараз  він  знову намагається  умовити Інгу відправити Лулу із замку, хоча б на час свят.

Але Інга залишалася непохитною.

– Ти ніяк не можеш зрозуміти, любий, – говорила вона, лежачи головою на колінах Адвіана і мружачись на сонячні відблиски, які тріпотіли  у зеленому листі, –  Я не хочу, щоб мене вважали злісною стервою! Усі знають, що ця Лула була твоєю постійною коханкою. А якщо ти  зараз викинеш  її під три чорти, почнуть шепотітися, що це саме я зажадала прибрати дівчину із замку, бо не витримую конкуренції... До того ж  дівчина – розумниця, красуня, спритна робітниця, і провина  її полягає лише в тому, що вона колись крутила шашні із принцом... А я ніякої конкуренції не боюся! Розумієш?