44.2

Підозрюючи Біра в інтригах, принц все ж таки  не міг  припустити думки, що чаклун здатний нашкодити королеві або Даяду, якому присвятив усе своє життя.

І, блукаючи з кутка в куток  по своїй спальні, охоплений дивними й тривожними думками, пояснення яким не знаходилося, Ренальд несподівано вирішив поїхати  до Уаджита просто зараз. 

Без запрошення, але з офіційним візитом.

Переконавшись, що замок затих, і жодного руху, крім кроків вартових, у ньому не чутно, Ренальд попрямував до покоїв сестри.

Ролена вже спала, тому дуже здивувалася приходу брата. У нього не було звички  відвідувати її в такий пізній час.

Вона сіла на ліжку, кутаючи плечі в легкий пеньюар.

– Тобі краще? – запитав Ренальд, дивлячись на бліде, пом'яте обличчя Ролени.

– Так! Але знаєш... весь вечір я чую якийсь запах. Дуже гарний, але такий нав'язливий, і ніяк не можу його позбутися, – пожалілася  вона.

– Ти раніше його чула?

– Ні, здається... ні. 

Погляд її неспокійно метушився по кімнаті, немов не знаючи, за що  йому зачепитися.

–  То може, покликати служницю?  Нехай приготує тобі ванну. Гаряча вода і ковток теплого вина чудово позбавляють від  усякої дурної мани!

Ренальд сів на ліжко поруч із сестрою і стурбовано торкнувся долонею її чола.  Зараз вона нагадувала йому не велику королеву, а малу  перелякану дічину.

– Ні, ні, не потрібно цього! – Ролена тихо похитала головою.

– Або я зараз же велю Біру приготувати для тебе якісь ліки!

–  Моє тіло не лихоманить, хіба що – душу. Це все –  від хвилювання, я впевнена… Але навіщо ти прийшов до мене в такий невідповідний час? Тільки заради того, щоб дізнатися про моє здоров'я?

– Не тільки! – Ренальд піднявся, – Я прийшов повідомити, що маю намір негайно, без зволікань вирушити до Уаджита.

Здивована Ролена підвелася на ліжку.

– Але до чого такий поспіх? Через два дні ми й так туди вирушаємо.  

Ренальд мучився. Він розумів: краще не приховувати від сестри своїх підозр, але й лякати її даремно  теж не хотів.  Між ними завжди були довірливі стосунки. 

І коли Ролена не грала роль королеви, вона вільно могла виплакатися на його грудях, і не вважала це непристойним або недозволеним для царственої особи.

– Карети, свита, вся ця помпезність забирають час. Я вирушу напряму, через ліси, і це вдвічі скоротить шлях. Хочу переконатися, що до твого приїзду все буде підготовлено, як слід, – відповів Ренальд, вирішивши поки що не навантажувати сестру своїми сумнівами і підозрами, – Перевірю, чи зручно обставлені кімнати, а також займуся іншими буденними турботами...

– Мій любий  брате! – ласкаво посміхнулася Ролена, – Хоча я і впевнена, що король Ектор зробить все, як годиться, така  увага мені дуже приємна.

– Тільки в мене до тебе одне прохання.

–  Виконаю із задоволенням!

– Не кажи нікому, що я вирушив в Уаджит. Хай усі думають,  начебто  я поїхав  кудись за твоїм дорученням...

–  Але я не розумію...

Ренальд опустився на одне коліно, взяв її холодні руки у свої і міцно стиснув.

– Зараз я говорю не з королевою, а з сестрою. І прошу не королеву, а сестру: будь ласка, не став ніяких запитань. Обіцяю, що трохи згодом усе тобі розповім.

– Ти мене лякаєш, Ренальде...

–  Боятися нема чого. Це просто запобіжні заходи. Домовилися?

Ролена уважно подивилася в його очі, а потім потягнулася і притулилася сухими губами до його чистого чола.

– Добре... Я довірюся твоєму розуму і твоїй проникливості.

–  Бір теж нічого не повинен знати. 

Ролена прикусила запитання, що вже готове були зірватися з її язика. Звісно, вона чудово знала про протистояння між двома головними чоловіками королівства, тому прохання Ренальда не здалося  їй дивним.

– Не хвилюйся, братику, – сказала вона, – Напевно, в тебе є причини не посвячувати Біра у свої плани, і я поважаю ці причини.

–  Дякую, сестро! – Ренальд піднявся і попрямував до дверей, але на порозі обернувся:

– Знаєш, мені здається, що Бір злегка втомився  від  роботи. Йому потрібно відпочити.

– Ти маєш рацію. Я теж помітила, що останнім часом він став занадто неуважним, – задумливо погодилася Ролена.

Виверт спрацював! Тепер Ролена мимоволі буде обережнішою у спілкуванні з чаклуном.

Ренальд зібрався швидко і  захопив із собою шкіряну сумку, яку йому принесли вчора.  

Сумку  знайшли недалеко від тієї галявини, де раніше виявили Ліку та Інгу. 

Вона   була невеликою, дуже красивою, зі світло-коричневої шкіри з вибитими на ній візерунками і щільною, плетеною ручкою.

Відкривши сумку й оглянувши дивні речі, які знаходились всередині, Ренальд зрозумів, що вона належить дівчатам з Ірзи – у жодному з дев'яти королівств таких речей немає.