40.2

Припущення Ренальда про те, що у Біра є шпигуни в Уаджиті, не на жарт стривожило Адвіана. Він збирався поговорити про це з батьком і ретельно перевірити не тільки тих, хто має доступ до державних документів, а   й усіх    інших, наближених до королівського двору.

Але насамперед треба подбати про долю дівчат.

Ренальд до Уаджиту не поїхав, не хотів не викликати зайвих підозр.  

Він пообіцяв, що неодмінно прибуде разом із Роленою на весняне свято, і поскакав назад у Даяд.

Тепер, коли той факт, що його сестрі нема на що сподіватися, був більш ніж очевидний, Ренальд не знав, де знайти мужність і повідомити їй, що принц Адвіан уже обрав собі наречену.  

Ренальд не хотів, щоб Ролена дізналася про це  посеред свята, на якому Адвіан, безсумнівно, оголосить про свої заручини. А, може, до того часу він уже й одружитися з Інгою.

Але це на краще. Якщо Ролена хоче заміж, у сусідніх королівствах є більш підходящі для неї кандидати. І вони теж запрошені на бал…

Адвіан вирішив, що треба   вжити запобіжних заходів. Саур залишився в гущавині недалеко від замку, а потім Адвіан повернувся, і таємними стежками, через підземелля, вхід до якого починався в лісі, провів гостя в замок так, щоб ніхто зі слуг його не побачив.

Маріл страшенно хвилюючись, зустрів їх біля дверей однієї з підвальних кімнат. 

Порожніми коридорами вони попрямували до робочого кабінету. 

Їхні Величності, теж знали, що прибув важливий, ледь не з давньої легенди, гість. Але  король Ектор и і королева Естелла   вирішили спочатку дати Сауру можливість зайнятися справами, а вже  за вечерею  познайомитися ближче.

У цей час дівчата перебували в кімнаті, що примикала до кабінету Маріла.

Інга нудилася і страждала, думаючи, як і коли повідомити Ліці та Олесі про те, що вони сестри.

– А на єдинорогах можна їздити верхи? – задумливо запитала Ліка.

– Тобі можна!  Ти ж незаймана! – хмикнула Олеся, – Адже, згідно з міфологією, єдинорога тільки незаймана дівчина може осідлати. А ти як вважаєш? –  вона легенько штовхнула Інгу ліктем у бік.

Та знизала плечима і прикусила губи.   Краще не тягнути. Ось зараз треба все сказати. Але в горлі застряг клубок... 

Вона дивилася на дівчат, що сиділи  поруч із нею на широкій лежанці. 

Але ж вони всі втрьох й справді дуже схожі! 

– Ти що? – запитала Олеся з підозрілою посмішкою, – так дивишся, немов уперше бачиш!

Інга важко зітхнула. 

– Перед тим, як вирушимо на острів, ви маєте дещо дізнатися.

– Так, – з розстановкою проговорила Олеся, – звучить  якось загрозливо... 

– Та ні, просто... А, до біса все! – Інга схопилася і пробіглася навколо столу з пробірками, ламаючи пальці, потім зупинилася. Коліна її тремтіли. 

– Не дуже гарний початок... – Олеся насупилася.

– Схоже на нервовий напад! –   підхопила  Ліка. 

– Коротше, слухайте!  Маріл щось там зробив із нашою кров'ю і сказав, що збіг становить  майже дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка! – на одному диханні випалила Інга.

–  Який збіг?

–  Уявіть собі, ми –  сестри! 

– Хто сестри? – Олеся й рота розкрила  від подиву, а Ліка почала червоніти, потім бліднути, а потім голосно застукала зубами.

– Ми, всі троє... сестри!  Ти і Ліка – двійнята, а я... загалом, судячи з усього, у нас одна мати, але різні батьки... Адже ви не знаєте своїх батьків! Ти казала, що виросла в дитбудинку, а Ліку удочерили... Ось такі справи, дівчатка! – затараторила Інга, – Це мені Адвіан сказав. Маріл не хотів, щоб ми поки що знали... 

– Так, але... – пробурмотіла Олеся і схопилася за горло, немов їй  щось почало душити. 

Ліка видала  несамовитий зойк і несподівано голосно, істерично розреготалася.

– Я знала! Знала! – завищала вона, і теж схопилася, забігала кімнатою, – Пам'ятаєш, я тобі казала... Я казала! Адже ми народилися в один рік, в один день! Я... правда, я навіть якось мріяла, що ми сестри,  яких  розлучили бридкі люди! 

Вона кинулася до Олесі, обхопила руками і почала нестримно цілувати її обличчя.

Олеся жалюгідно посміхалася, мляво ухиляючись від її поцілунків.

– Це... справді так? – усе ще не вірячи, запитала вона.

– Так! І тепер потрібно зрозуміти, чому мати покинула вас, чому вас розлучили. У всьому потрібно розібратися! Адже я навіть не підозрювала… Здогадувалася, звісно,  що в матері є якась таємниця! – знову зачастила Інга.

Ліка старанно наморщила брови.

– Мене забрали прямо з пологового будинку, мені було всього кілька днів... – сказала вона.

– А мною ніхто ніколи не цікавився, – байдуже промовила Олеся, – та я й сама не хотіла. Я не хотіла, щоб мене забирали в сім'ю... Не хотіла...

Інга підійшла і сіла поруч із ними.  

Усі три дівчини подивилися одна на одну, спершу боязко потягнулися одна до одної, а потім рвучко, міцно обійнялися.