Розділ 38.1

Адвіан наполіг, щоб спати разом. Точніше, не разом, а просто – поруч. Інга одягла нічну сорочку, а він – штани, хоча вважав за краще спати без одягу.

Вони майже не розмовляли.  Інга так втомилася, що відключилася майже миттєво, уткнувшись носом у його плече.  

А він ще якийсь час лежав, розпалиний  пристрастю від аромату  її теплої шкіри та крутого вигину стегна, що застигло у такій спокусливій близькості, і гладенького коліна, яке злегка впиралося в його ногу. 

Обережно, тремтячи як хлопчисько на першому побаченні, підібрався Адвіан до її руки й переплів свої пальці з пальцями Інги. Це було таке чудове й абсолютно нове для нього почуття, що він ледь не застогнав.

Інга пробурмотіла зі сну щось невиразне. Адвіан із жалем прибрав руку – не хотів заважати її відпочинку. 

Невдовзі його самого зморив сон, опустився, наче чорне глухе покривало, і  навколо замиготіли безладні образи, спричинені метушливими подіями минулого дня: небеса з хмарами, потоки води, Кайтана, яка купається у водоспаді, Інга, що розкинулася без одягу серед мокрих після дощу польових квітів, а він падає згори на неї, накриває тілом і цілує, цілує, цілує...

Адвіан прокинувся, міцно стискаючи Інгу в обіймах, покриваючи поцілунками її обличчя....  

На стіні біля ліжка тремтіла каламутна пляма світанку.

Інга сонно сміялася, не ухиляючись від його поцілунків, і високо, легковажно закинула на нього ногу...

Він не стримався, ковзнув рукою нижче і почав гладити долонею гарячий виворіт її стегна.

Інга тихенько застогнала, потерлася сухими губами об його губи й різко відкинула голову, притискаючись твердими грудьми до його грудей.

– Ні, моя дівчинко... – пробурмотів Адвіан, – якщо ми зараз не зупинимося...

– Тоді навіщо ти це робиш? 

– Не знаю...Не можу втриматися поруч із тобою...

І вони поцілувалися міцно, до переривчастого дихання.

– Думаєш, це всього лише дія закляття? – хрипло запитала Інга.

– Ні, не думаю... Просто ми призначені... різні світи і пророцтва – це все дурниця. Я кохаю тебе... одразу, як побачив  у струмку.

– А я  – коли побачила тебе  у печері, після того як Кайтана мене врятувала...

– Закохалася?

– Так! З першого погляду. Подумала, що жодного разу не бачила такого красивого чоловіка...

– Тільки тому що я – красивий?

– Ні... не знаю, це була перша думка, а потім... усе одразу навалилося, наче  злива...

Адвіан ковзнув рукою ще нижче і, із завмиранням душі й тіла, торкнувся її палаючого, розкритого лона. 

Інга беззвучно скрикнула й затримтіла  під його рукою. 

Солодка хвиля плеснула Адвіану в голову.

Невідомо, чим би закінчилися їхні гарячі ігри, якби не Маріл.  Неймовірно схвильований після раннього візиту Ліки, прибіг  він зі свого кабінету і почав грюкати у двері.

–  Адвіане, ти прокинувся? Дуже важлива розмова...

Вони, важко дихаючи, миттєво відкотилися одне від одного, наче підлітки, що нашкодили, яких суворі батьки застали за непотрібним заняттям.

– Зачекай, Маріл... зараз! – відгукнувся Адвін придушеним хрипким, осиплим голосом.

Серце його калатало скрізь, навіть у пальцях ніг.

Інга давилася сміхом, безуспішно намагаючись натягнути на стегна сорочку, що задерлася до самих грудей.

Адвіан накинув на неї покривало і кілька разів глибоко зітхнув, заспокоюючи серцебиття.

– Маріл, як завжди вчасно, – ласкаво сказав він, гладячи дівчину по розпатланому волоссю, – не дозволив мені стати клятовідступником...

Інга зупинила його руку і притиснула її до своїх губ.

–  Ми полетимо зараз у Даяд?

– Скоро... Буде краще, якщо ти встанеш, одягнешся... Я  пришлю до тебе служницю...

– Тільки не цю нахабну дівку! – поморщилася Інга й сіла, спершись спиною об узголів'я.

– Забудь про Лулу. Я поговорю з нею. Не думаю, що вона захоче відкритого конфлікту...

Маріл знову обережно поскребся у двері.

– Адвіане, ти  там що, не один?

–  Ні, не один... Зараз іду…

Він швидко переодягнувся, одягнув інші штани, пояс, сорочку.

Інга не відводила очей, із задоволенням дивилася як він переодягається, бо вже вважала кожну п'ядь його тіла своєю: рідною та коханою.

– Я скоро повернуся! – сказав принц і поцілував  запросто:в маківку.

Ледве за ним зачинилися двері, Інга впала назад на ліжко і  трохи  не розридалася від щастя, продовжуючи відчувати дотики  його рук до свого тіла.

Йдучи з Адвіаном по коридору, Маріл підозріло поглядав на його, все ще палаюче обличчя, на розтріпане  волосся.

– Ви ж не перейшли межу?... – наважився  врешті запитати.