Розділ 30.1

На межі нічийних земель за водоспадом, рівнина різко переходила в невисокі скелі, вкриті рідким лісом. Там було багато невеликих ущелин –  неглибоких, але сухих і теплих.

В одній із цих печер і сховався Адвіан, коли почався ураган.

Кайтана ховатися не захотіла, злетіла вгору і тепер стрімко носилася по небу, радісно дихаючи вогнем.  

Адвіан, стоячи біля краю печери, із задоволенням дивився, як виверна насолоджується буянням природи і намагається зловити на своє крило пурпурні стріли блискавок. 

Чи не вперше бачив  він Кайтану такою щасливою і безтурботною.

Але сама гроза здавалася йому дуже дивною.  Почалася зовсім несподівано, без будь-яких ознак, і все ніяк не закінчувалася – спалахувала і спалахувала з новою люттю,  забираючи силу невідомо звідки.

Струмінь дощу, підхоплений вітром, ударив прямо в ущелину. Адвіан ухилився, на мить  сховався глибше, а коли знову виглянув назовні, то виверни в небі вже не побачив. 

Спершу він не надав цьому значення. Кайтана могла захопитися польотом і полетіти кудись   у хмари. Але час минав, а вона  все не поверталася.

–  Кайтана! – з легким занепокоєнням покликав він.

Шалений шум вітру заглушив його голос.

Він прислухався. Але не почув у своєї свідомості  поклику виверни.

Адвіан почекав ще трохи. Стривожений не на жарт, зібрався вже вийти на пошуки, але в цей момент Кайтана з'явилася.

Вона летіла, пірнаючи в клубах чорної хмари і тримаючи щось у лапах.

Розгледіти, що це з такої відстані, та ще в такому мерехтливому мороці, Адвіан не міг.

І лише коли виверна наблизилася, він побачив, що в лапах вона несе, здається, тіло – жінки чи, скоріше, дівчини. Одна її  рука звисла донизу і безпорадно бовталася в повітрі, волосся билося  по обличчю.

Спершу Адвіан здивувався, потім здогадався, ким ця дівчина може бути, і його серце застигло від страху: а якщо, всупереч всім законам переходів, вона мертва?

Кайтана спікірувала вниз і, розпластавши крила, зависла над землею.

Адвіан кинувся до неї, підхопив на руки мокре, майже невагоме тіло і ледь не скрикнув від радості –   жива! Не потрібно навіть слухати її дихання або биття крові, щоб це зрозуміти.

Від серця відлягло. Адвіан заніс її в печеру й опустив на підлогу, зарослу теплим мохом. Прибрав з білого обличчя мокрі пасма і завмер, вдивляючись у його риси. 

Він уже бачив це обличчя. Блик тьмяного світла на запалій щоці був йому знайомий!

Адвіан напружив пам'ять. Саме так! Це ж вона, дівчина з його видіння, яка тікала від когось зимовим лісом. 

Не втримавшись, принц ніжно провів долонею по її щоці, витираючи краплі води.

Дівчина тихо застогнала і несподівано затряслася, немов від холоду. 

Адвіан кинувся до своєї дорожньої сумки, дістав звідти плащ, але відразу зрозумів, що дівчину, якщо вона замерзла, тонкий плащ не врятує.

Кайтана сунула в печеру ніс, з цікавістю дивлячись на все, що відбувається, своїми прозорими очима. 

– Потрібен вогонь, – тихо сказав їй Адвіан.

Виверна повільно, обережно видихнула.  Мох у протилежному кутку спалахнув і загорівся маленьким багаттям.

Принц знову повернувся до дівчини.

Зрозуміло, що це та, яка потрапила в портал разом з Олесею, але хто саме: Інга чи Ліка – принц поняття не мав. 

Олеся казала, що вони обидві невисокі, обидві зі світлим волоссям.  Добре, це одна. Але де ж тоді друга? 

Тільки думати про це зараз часу не було. 

Він постелив біля вогню плащ, переклав на нього дівчину і почав акуратно знімати з неї мокрий одяг. 

Піднявши їй голову, відчув під пальцями щось липке. Кров? Трохи повернув безвольне тіло на бік, оглянув. Ні, дрібниця, подряпина...

Роздягати довелося повністю, бо вона промокла наскрізь, до спідньої білизни. 

Адвіан побачив шнурок із металевим диском, а під диском – круглу темно-червону пляму опіку, і відразу здогадався, що диск цей непростий, тож зірвав його й запхав собі в поясну сумку.

Він намагався не торкатися її грудей і стегон, не розглядати струнке тіло, але вона була так чудово складена, що мимоволі притягувала погляд, і дуже хотілося провести долонею по цій шовковистій мерехтливій шкірі.

Адвіан зняв із себе верхній одяг, залишившись голим до пояса, закутав дівчину у свою сорочку. Зверху накрив курткою.

У невеликій печері скоро стало спекотно, і Адвіан погасив непотрібний уже вогонь.

Гроза закінчилася так само раптово, як і почалася, хмара стрімко втекла геть  –  за  одну мить стало світло, немов і не було ніякої бурі...

– Гаплик! – пробурмотіла Інга, глибоко зітхнувши.

Останнє, що пам'ятала – як падала донизу разом із водоспадом, а крилата смерть налетіла з темряви, схопила її  і кудись поволокла.