Розділ 26.1

Маріл дивився на бліду дівчину, яка нерухомо сиділа в кріслі.  Надто вже довго залишалася вона безвольною. Цей факт вказував на те, що ніякої  особливої сили  в Олесі не має. Інакше її розум врешті-решт впорався б із тими нескладними чарами, під дію яких вона  потрапила.

Маріл навмисне залишив її в такому стані, і тепер пильно вдивлявся в глибину її потьмянілих очей і розширених зіниць. 

Але минуло вже хвилин десять, а Олеся, як і раніше, ніяк не реагувала на зовнішні подразники.

Маріл скрушно похитав головою, взяв її слабку руку, розкрив долоню. Не роблячи жодних надрізів,  приклав до шкіри невелику скляну посудину і почав викачувати в неї гарячу, ще пульсуючу кров. 

Це було зроблено для того, щоб кров не стикнулася з повітрям і не втратила жодної частки своєї початкової енергії.

Заповнивши чашу до половини, Маріл за допомогою заклинань запечатав дно чаші і прибрав її вбік.  На долоні дівчини залишилася чорна, обвуглена пляма.

Мудрець дмухнув, пляма зникла, а шкіра знову стала ніжною і рожевою.

Він узяв посудину з кров'ю, покрутив її в руках і з силою струснув. Кров захлюпалася, стікаючи по стінках, застигаючи на   склі. Трохи почекавши, Маріл підніс посудину до самих очей, уважно розглядаючи виворіт скла зі слідами крові. 

Він не знав напевно, лише здогадувався, що  йому треба  шукати. Уперше мудрець мав справу з людською кров'ю в чистому вигляді. Старі засохлі частинки, що дісталися йому у спадок від предків, для магічних дослідів не годилися.

Маріл насупився і знову  добряче струснув, знову почекав. Невже він помилився?   І тут його очі жадібно заблищали. На каламутному склі заіскрилися ледь помітні сріблясті відблиски.

Маріл відкоркував посудину і вилив кров у плоску золоту чашу. 

Він косо подивився на Олесю, але вирішив поки не звільняти її від чар, щоб вона  йому не заважала. Якщо підозра підтвердиться, тоді він її про все розпитає.

Достав вузький флакон  з якоюсь фіолетовою рідиною, капнув у чашу з кров'ю рівно три краплі, подув так, щоб розбіглися кола...

Кров тихо зашипіла, спінилася, на мить зробилась безбарвною, а потім, повернувши свій первісний колір, розтеклася на дві частини й застигла.

– Хм, досить цікаво! – проворчав Маріл собі по ніс.

Він підійшов до Олесі, поклав руку їй на потилицю і злегка штовхнув уперед.

Дівчина здригнулася, зробила судомний подих і  прийшла до тями.

– Що? – перелякано скрикнула вона, – Що ти зі мною... зробив? Я, здається...

– Нічого я не робив, заспокойся, –  байдуже перебив її Маріл, – усього лише забрав  твою волю на деякий час.

– А це що? – поморщилася Олеся, потираючи долоню, а потім почала здивовано її роздивлятися.

Але жодного сліду від опіку на шкірі не  залишилося.

– Мені знадобилася твоя кров. І я її взяв.

– Як?

– Дуже просто. Використав мгію. Ти ж не хотіла допомагати мені з власної волі. 

– Ага, то   ти добув мою кров насильно?

– Ні, просто вирішив зберегти твій душевний і фізичний спокій. До того ж процедура могла виявитися для тебе болючою, а так ти нічого не відчула.

– Ну не знаю, – засумнівалася Олеся, продовжуючи терти шкіру долоні.

Болю справді не було, але все ж таки вона відчувала доволі неприємне оніміння, якого хотілося неодмінно позбутися.

– То це моя кров?

Вона встала і підійшла до чаші, на дні якої лежали два темно-червоні згустки, що вже згорнулися.

–Так, це твоя кров.

– І що, рівень цукру в нормі? А холестерин? – уїдливо запитала Олеся, і її обличчя набуло глузливого виразу.

Але Маріл і бровою не повів.

– Якщо ти цікавишся фізичними показниками, прийнятими у вашому світі, то я нічого не можу тобі про них сказати. Я вимірював тільки твій магічний потенціал, – значно проговорив він.

– То я відьма? 

– Це навряд чи. Але у твоїй крові магія є. І мені дуже цікаво з'ясувати, звідки вона  там взялася.

– І уяви  не маю! – Олеся  пересмикнула плечима і запитала: – Так  я та сама дівчина з пророцтва чи ні?

Маріл витримав паузу. На таке запитання в нього поки що не було відповіді.  

Одне він зрозумів напевно: якщо, згідно з ритуалом, з'єднати воєдино її енергію та енергію Адвіана, то кров необхідною силою не наповниться, бо магії в крові занадто мало. А це означає: для виконання пророцтва Олеся не підходить.

Маріл відчув полегшення від того, що дівчина може залишитися живою, але водночас і розчарування. Адже тоді потрібно  негайно відшукати тих двох, які загубилися по дорозі. Одна з них, напевно,  і є та сама...

– Я маю все ретельно обміркувати, відповім тобі трохи згодом, – обережно сказав Маріл, –  але спершу одне запитання, якщо дозволиш.

– Запитуй, чого вже там! –  Олеся голосно видихнула і важко повалилася в крісло – так, немов її ноги не тримали.