Розділ 25.1

В одному з далеких селищ Даяда жив напівсліпий, але ще доволі кремезний дід на ім'я Саур.  

Жив самотньо і намагався не привертати до себе зайвої уваги. Він ніколи й нікому не допомагав, хоча серед місцевих ходили вперті чутки, що старий цей – чаклун і знає, напевно, всі таємниці світу. Звісно, чутки виникли не на порожньому місці.  

Колись Саур вважався одним із наймудріших мудреців королівства, був приголублений молодою королевою і ледь не викинув Біра на задвірки державної служби. 

Такої зухвалості амбітний Бір, який вважав себе наймогутнішим чаклуном, терпіти, звісно ж, не мав наміру і почав плести липку, павучу мережу інтриг. 

Саур швидко зрозумів, що впоратися з Біром чесними методами йому не вдасться, і жодні закони королівства йому в цьому не допоможуть –  бо ж усякий  закон написаний так, що який-небудь особливо спритний ділок завжди знайде спосіб його обійти.

Тому, щоб зберегти самого себе, Саур покинув замок і поїхав собі геть подалі.

Відтоді минуло тридцять років.  І в королівстві вже й думати забули про колишнього чаклуна. 

Того ранку, забравши Інгу з лабораторії Біра і провівши  у її кімнату, Ренальд вирушив до архіву. 

Там, у старих книжках  він знайшов ім'я Саура і обережно розпитав про нього зберігача стародавніх рукописів. 

Хранитель, який проводив самотні дні за  вивченням манускриптів, був радий неочікуваному візиту принца і охоче розповів, що Саур знав і вмів набагато більше, ніж нинішній верховний чаклун, але в розпал своєї блискучої кар'єри несподівано вирішив залишити королівську службу.

Хтось казав, що  те сталося через таємну хворобу, хтось – що через нерозділене кохання до королеви Ролени, а напевно ніхто так нічого і не дізнався. 

Поїхав Саур до  своєї старої матері в далеке прикордонне селище, але живий він чи вже помер – про це жодних відомостей немає.

Але й почутого Ренальду було цілком достатньо.

Він велів передати королеві, що збирається вирушити дозором  і оглянути околиці, осідлав найспритнішого коня  і щодуху поскакав до кордону.

На його щастя Саур був не просто живий, а перебував цілком собі при здоровому глузді і ясній пам'яті, хоч і майже осліп. 

Принц провів у колишнього чаклуна небагато часу і доволі швидко повернувся  у замок…

– Вітер сьогодні прохолодний, –  сказав Ренальд, зачиняючи вікно, немов побоюючись, що хтось почує їхню розмову, а потім додав:

–  Я знаю, хто відкрив портал.

Про те, що їх підслухають через камін, принц не побоювався. Бір не має доступу до сусідньої кімнати, а Ролена зайнята з кравцями – шиє святкову сукню,  – тож їй зараз ні до чого іншого  діла нема.

Ліка та Інга переглянулися.

– Це означає, що ми не випадково тут опинилися? – уточнила Інга.

– У світі Дев'яти королівств – не випадково, а ось до нас, у Даяд вас просто закинуло попутним вихором. У порталі утворився пролом, тож ви в нього й провалилися. Вас покликали мудреці Уаджита… Це таке королівство, розташоване по сусідству, за нічийними землями. Тільки в них є пророцтво про якусь дівчину з Ірзи – світу смертних людей.

– Значить Олеська може бути в цьому, як його... Джуті? – притиснувши до грудей долоні і страшенно хвилюючись, вигукнула Ліка.

– В Уаджиті, – поправив Ренальд і кивнув: – Так, найімовірніше, ваша подруга перебуває  саме там. 

– Добре! Ось ми –  смертні люди, а ви тоді які? – запитала Інга, від чогось образившись на таку класифікацію світів.

– Ми теж помираємо, але не так раптово і безглуздо, як ви, – усміхнувся Ренальд.

– Авжеж, зрозуміло, – зітхнула Інга, згадавши, як легко Бір залікував рану, і знову запитала: – То що там за пророцтво про дівчину?

– Не знаю. Але якщо портал відкрили – значить, була гостра  на те необхідність. А оскільки король Ектор і його син принц Адвіан – наші добрі друзі, то  я вважаю, що вам краще зараз бути не тут, а в Уаджиті.

– Це воля вашої королеви? До речі, ми досі її не бачили!

– І, повір, мало що втратили. Але це моя воля, а не Ролени... Бо так просто вона вас звідси не відпустить. 

– То вона – диктаторка? – припустила  Ігна.

– Хто? – не зрозумів Ренальд.

– Ну, така правителька, яка не визнає нічиєї думки, крім своєї власної.

– Ні, Роленою легко керувати, тільки для цього іноді потрібен час.  А у вас його немає. По-перше, тому що на вас чекають в Уаджиті, а по-друге, через Біра, який усе одно домагатиметься свого. 

– Тобто мене? – з презирством поцікавилася Інга.

Ренальд промовчав і гидливо скривив куточок рота.

–  То  що ж ти пропонуєш, Ваше Високосте? 

– Сьогодні вночі я виведу вас із замку і довезу до кордону Даяда. Далі, на жаль,  проводити не зможу. Але розповім докладно, як перейти нічийні землі й  потрапити в Уаджит.  Першому ж, кого ви там зустрінете, назвіть ім'я Маріла, і  тоді вас негайно  доставлять  у замок.