23.2

Ролена змахнула густо нафарбованими віями, і рожевощоке її обличчя набуло безглуздо-мрійливого виразу. 

Навіть губи прочинилися й волого заблищали від солодких думок, які миттєво запаморочили королеві голову.

– Кохання Адвіана? – млосним шепотом перепитала вона.

Бір примружив очі, багатозначно кивнув.

– Так, Моя Королево, я обіцяю, що з моєю допомогою ви отримаєте кохання наслідного принца Уаджита.  Якщо я здобуду повну владу над дівчиною і зможу вивчити всі можливості людської крові… Звісно, закон охороняє її, але ж тут ідеться про більш значущі речі, – закінчив він, інтимно знизивши голос, і взявся терти верхню повіку, що мимоволі засмикалася від нервового нападу. 

Але Ролена, захоплена своїми мріями, нічого не помітила і запитала:

– А друга дівчина? Вона тобі не потрібна?

– Друга – така собі  простенька,  і сили в ній немає.  Потрібна саме  та, котра  Інга! – відповів чаклун.

Даючи королеві надію на здійснення мрії, Бір дуже ризикував, але наважився і  все ж таки стрибнув головою донизу  в прірву, не думаючи про наслідки.

Він не мав ані найменшого уявлення про те, як виконати обіцяне, але зараз такий факт його  майже не турбував.

Ненаситна злість клекотіла в душі. Він бажав помститися Інзі за зухвалість.  Помста затьмарювала і голос розуму і  інші почуття. 

Біра ніхто раніше так не принижував. Навпаки, багато хто вважав великою честю домогтися уваги королівського чаклуна: адже це означало  подарунки і певні привілеї. 

Тому Бір так розлютився. Дістатися до дівчини, взяти над нею безроздільну владу, показати, що вона – ніщо, лише  дурна лялька, яка мусить підкорятися. Тільки це хвилювало Біра, а все інше здавалося прахом у порівнянні з руйнівною жагою помсти та невгамованим бажанням. 

Бір дивився на Ролену з непроникним обличчям, з ласкавою посмішкою на губах. 

Але розум його ретельно оцінював те, що сталося, зчитував настрій Ролени і шукав найкраще і вигідне  рішення у ситуації, що склалася. Вигідне, насамперед, для самого Біра.

Ренальд цілком здатний розповісти Ролені про спроби чаклуна взяти Інгу силою. Не те, що здатний, а  напевно  візьме  і розповість. 

Та тільки це всього лише слово одного проти слова іншого. Сам Ренальд нічого не бачив, тому клястися ні в чому не стане.  А Інгу, тим часом, дуже просто можна звинуватити у брехні та у буйній неконтрольованій поведінці. 

Очі Біра вміло грали, висловлюючи різноманітні почуття, які він нібито не зумів приховати, хоч і дуже  намагався.

– Ти про щось не договорюєш, – попавшись на вправну гру, промовила Ролена.

– Ні, моя пані, я нічого...

– Не бреши своїй королеві! – Ролена підвищила голос.

Чаклун заклопотано зітхнув  і проговорив, нарочито неохоче:

– Сьогодні вранці ця дівчина напала на мене в моїй лабораторії.  Я покликав її для розмови...

– Напала на тебе? – Ролена так здивувалася, що навіть піднялася, спираючись долонею об край витонченого обіднього столу.

– Саме так, Ваша Величносте. Я запросив її до себе, щоб розібратися більш докладно в тому, як вони з подругою  сюди потрапили. Спершу ми розмовляли.  Вона щось згадала, розплакалася. Я обійняв її, щоб заспокоїти, а вона... навіть гадати не хочу, що це дівчисько собі надумало, що уявило, – Бір зобразив на обличчі гримасу несправедливо скривдженого,  – Схопила колбу, в якій зберігався ваш крем, розбила, а потім намагалася розпороти мені горло уламком  скла... Мене хвилює її душевне здоров'я, чого завгодно від такої можна очікувати, – промовив Бір, знов намагаючись спрямувати емоції королеви в правильному для себе напрямі.

Ролена спершу насупилася, зсунувши до перенісся свої темні соболині брови, а потім раптом весело засміялася, і навіть у долоні заплескала від захвату.

– Яка смілива і відважна дівчина! Просто захват! Я її розумію і повністю підтримую.  Мені б теж не сподобалося, якби мене стали втішати без моєї на те згоди.

Не такої реакції очікував Бір, ледь зубами не заскреготав, але одразу ж міцно зціпив щелепи і стримав свої почуття.

– Так, це справді було смішно, Ваша Величність, особливо те, що в неї все вийшло... – Бір відсунув комір камзола, продемонструвавши Ролені ледь помітний слід від рваної рани.

– Ну то й що? – продовжуючи сміятися, запитала Ролена, – хіба тобі це зашкодило? Уже й не видно нічого!

– Тільки тому, що я знайомий з основами цілющої магії.

– Ну і чого ти скаржишся? Навпаки – хоч якась  розвага. Вважай – це була перевірка твоїх здібностей.

– Можливо! Але дівчина не знала, що моя сила мене захистить і різала напевно, із задоволенням... Насторожує те, що вона холоднокровно готова вбити лише за один невинний поцілунок.  І це при тому, що вона  вже не незаймана дівчинка! Вам це не здається тривожним сигналом?

– Не згущуй хмари над озерною гладдю, – відмахнулася Ролена, – і залиш її в спокої. Звісно, я поміркую над твоєю пропозицією, дуже вже вона спокуслива! – Ролена мрійливо зітхнула і тут же знову стала серйозною: – А до дівчинки більше не підходь... поки що, принаймні. Незаймана вона чи ні – не твоя  то турбота!