Розділ 23.1

– Я вмію захищатися від таких як ти! – сказала Інга, продовжуючи твердою рукою тиснути Біру на горло, – Світ людей не менш жорстокий, ніж ваш!  Не отримаєш так легко те, на що сподіваєшся, мерзота погана...

– Дуже образливі слова, – вкрадливо промовив Бір і тихо, зловісно засміявся.

Він навіть не намагався ухилятися від гострих країв, не зважав на кров, що тонкими цівками стікала по його шиї, забруднюючи одяг.

Інзі стало по-справжньому моторошно. Цей сміх не віщував нічого доброго, а в очах Біра не було ні страху, ні розгубленості, тільки зловтіха і, як і раніше, – жадання.

– Думаєш, що зумієш мене ось так просто вбити?  Гарна спроба,  я її оцінив. Тільки за норовливість незговірливість і буйну поведінку доведеться заплатити!

І вільною рукою Бір з розмаху вдарив дівчину по обличчю.

У голові  Інги загуділи дзвони, а в очах потемніло. 

Але дівчина не розгубилася, не зомліла від болю, а з люттю розпорола осколком колби заросле щетиною горло чаклуна. 

Кров хлинула потоком, заливши і Біра, і саму Інгу.

Вона впустила уламок,  відскочила перелякано, схопившись долонею за палаючу після удару щоку.  Гул у голові став нестерпним.

Широко розкритими від жаху очима дивилася Інга на закривавленого чаклуна. Його бліде обличчя спотворила моторошна гримаса. 

Він провів тремтячою долонею по й шиї, а коли прибрав, то на місці глибокої рваної рани залишився  лише червоний слід,  який  вже почав затягуватися.

– Тепер зрозуміла? – запитав Бір, наближаючись до неї з  переможною усмішкою.

Інгі здалося, що підлога розкрилася  під ногами.  У неї обірвалося дихання,  вона затремтіла, наче у лихоманці.

І коли безнадія крижаними пальцями схопила дівчину за горло, у двері лабораторії уривчасто постукали.

– Гей, Біре, ти там? Ролена хоче з тобою поговорити!

– Ренальд! – щосили закричала Інга, впізнавши голос, – Допоможи мені, Ренальде!

Бір загарчав, як скажений  ведмідь, і кинувся на дівчину, щоб затулити їй рота.

На щастя, чаклун виявився таким самовпевненим, що навіть не замкнув двері, тож принц без зусиль потрапив у лабораторію.

– Що  тут відбувається? – запитав він, здивовано переводячи погляд із розлюченого чаклуна на тремтячу Інгу.

– Він хотів узяти мене силоміць, – промовила вона переривчастим голосом, дивлячись прямо в очі Ренальду, – хіба у вас є такий закон, щоб дівчину брали проти її волі, щоб поїли якимось зіллям, що забирає розум?

– Ні, – повільно відповів принц, – такого закону нема... Якщо дівчина не рабиня, вона вільна у своєму виборі. А ти – не рабиня...

– Вона бреше, – похмуро сказав чаклун, намагаючись струсити кров зі свого одягу, – я давав їй зілля, щоб пробудити пам'ять, а вона напала на мене, хотіла горло перерізати... навіжена! – І презирливим рухом Бір штовхнув ногою уламок колби, – Ось поглянь сам!  Хіба це не замах на вбивство?  Її потрібно покарати за законом.

– Розберемося! – байдуже промовив Ренальд і поманив Інгу до себе, –  бери свій одяг і йдемо звідси!

Інга пішла покірно. Вона не знала, чого їй чекати, але десь у глибині душі розуміла: Ренальд гідний довіри, але  дуже боялася помилитися. Колись вона і Сергію повірила, а той продав її...

Бір проводив дівчину лютим, ненависним поглядом і так сильно стиснув рукою край гранітної стільниці, що камінь почав кришитися під його пальцями.

Інга мовчки йшла поруч із Ренальдом, мнучи в руках толстовку. 

Вона гидливо дивилася на плями крові, які заляпали футболку і з жалем думала про те, що її тепер доведеться викинути. А це була улюблена футболка...

– То що зробив Бір? – запитав Ренальд, уважно оглядаючи її напружене обличчя.

– Хотів скористатися моїм безпорадним станом, –  тьмяно відповіла Інга, – Обпоїв чимось, а коли я прийшла до тями, він уже мене роздягав.  І ти вважаєш, що це нормально?

– Ні, я так не вважаю. Але Ролена швидше повірить йому…

– Ага! А ти кому повіриш? 

– Тобі. Я знаю, на що здатен Бір. А ось Ролена вважає його бездоганним.

– І що тепер робити?

– Поки що нічого. Повернешся до себе, заспокоїшся, приймеш ванну... А мені потрібно подумати. 

– Послухай, – Інга мимоволі схопила його за руку, – А ти можеш якось вплинути на цю... вашу королеву? Адже ви ж родичі.

– Зазвичай, у мене виходить нав'язати їй свою точку зору, – Ренальд понизив голос до шепоту, – Тільки всяке трапляється... До того ж Ролена не плутає справи державні з особистим життям.

– Про що ти говориш?

– Я поки що не знаю. 

– То мені загрожує небезпека?

– Я поки що не знаю, – повторив Ренальд, – Зараз пришлю до тебе служницю, вона про все подбає...

Коли за Ренальдом та Інгою зачинилися двері, чаклун ледь не дав волю своїй люті, але вчасно схаменувся і безглуздо заходив туди-сюди, міряючи кроками кімнату.