22.2

Бір з жадібним інтересом спостерігав за тим, що відбувається з дівчиною. 

Чаклунським зором він бачив, як статуетка в руках Інги спалахнула тихим вогнем і стала наповнюватися енергією життя. Це означало, що приворот подіяв –  жертва ось-ось має підкоритися волі того, хто накладав закляття.

Чаша з зіллям стояла за спиною. Бір чіпко стежив за реакцією дівчини, чекаючи, в яку мить їй можна   ткнути до губ вариво, видавши його за освіжаючий напій.

Обличчя Інги змінювалося: спершу зблідло, потім риси його застигли і загострилися як у мертвої. 

На якусь мить Бір навіть злякався, що помилився із заклинанням, але потім щоки дівчини спалахнули палким рум'янцем, а очі засяяли.

То вже час! Подальший вплив на тіло може виявитися згубним.

– Що з тобою, дорогенька? – співчутливо запитав Бір, забираючи з її рук статуетку.

Інга насилу піднесла до обличчя тремтячу долоню і спробувала струсити краплі холодного поту, що виступили на лобі.

– Не знаю... голова раптом запаморочилася, – прошепотіла вона.

Важка темна хмарка почала тиснути на очі, затуманюючи зір, а тіло під одягом зробилося вологим від поту.

– Нічого, нічого... – співчутливо забурмотів чаклун, уже смакуючи спекотну покірну дівчину у своїх обіймах, –  ти перевтомилася. Ось випий...

Він нетерпляче підніс до її привідкритих губ чашу.

Якимось шостим чуттям Інга розуміла: не треба нічого пити з його рук, але в неї не залишилося сил опиратися Біровій турботі. 

Тому вона слухняно зробила ковток. 

Чаша вислизнула з тремтячих слабких пальців, покотилася мармуровою підлогою, залишаючи за собою доріжку з  пролитого зілля.

Чаклун прикро поморщився – адже Інга випила не все, що  треба було випити. 

Але впевненість у тому, що вже зробленого   цілком достатньо для слабкої дівчини зі світу людей, заспокоїла Біра.  Він потяг  у  свої  міцні обійми тіло, що злегка обм'якло,  почав цілувати струнку шию, насолоджуючись пряним ароматом гладенької і ніжної шкіри. 

Знав: у лабораторію ніхто без дозволу не увійде. Навіть сама Ролена не любила цих важких меблів, отруйного блиску магічних зілля і похмурих кам'яних стін, на яких висіли важкі канделябри у вигляді розлогих рогів. 

На слуг така похмура атмосфера й поготів наганяла настільки невимовний жах, що вони навіть до дверей наближатися не сміли без гострої на те необхідності.

Тому Бір не боявся, що хто-небудь їм завадить. Упевнений у своїй безкарності, він уже валив безвольну дівчину в одне з величезних глибоких крісел, що стояли під стіною. 

Їхня близькість завершить дію приворотних чар і наступного разу Інга вже належатиме йому з доброї волі. 

Так чого ще можна бажати! Нова іграшка міцна, зламається не скоро, буде час насолодитися повною мірою!

Незважаючи на туман у голові, Інга усвідомлювала: відбувається щось моторошне, щось неприємне і бридке. Її, завжди слухняна воля, раптом  відмовлялася коритися.

Інга відчувала чужі руки, що нишпорили по її тілу, і щосили спробувала зосередити розсіяну увагу, зрозуміти, що з нею відбувається, і чому.

Це було схоже на марення, на галюцинації. Колись вона вже відчувала подібне. 

Тоді в неї піднялася температура і, прокинувшись уночі з таким самим гнітючим відчуттям в усьому тілі, Інга побачила, як над нею схилилися жахливі тіні, почула їхній шелесткий шепіт, що наче згубна болотяна твань наповнював кімнату, відчула дотик холодних шорстких пальців.  І стало їй нудно і дуже страшно. Так само як і тепер. Але тоді допомогли дві таблетки аспірину. Нехай і не полегшили страждання від хвороби, але прогнали видіння. 

Тільки тепер їй нема на кого сподіватися, крім себе самої.

Інга не намагалася чинити опір –  на безглузду боротьбу йшло надто багато сил. Вона ж, навпаки, намагалася зібрати ці сили в єдиний згусток і вже тоді дати відсіч кривднику. 

Щось невідоме в глибині її душі, як і раніше, залишилося стійким – на нього не вплинуло приворотне зілля – і за цей тьмяний відблиск Інга чіплялася як за останній засіб. Вона напружила усю свою волю, щоб роздмухати згасаюче вугіллячко, воскресити полум'я, нехай маленьке, але надійне...

Чаклун квапливо знімав з дівчини одяг, передчуваючи швидку перемогу. Він не помилився. Її гаряче тіло було бездоганним, і Бір хотів якнайшвидше зануритися в його солодку, п'янку глибину.

Раптом її долоні слабко вперлися в його плечі.

– Пусти, – ледь видихнула дівчина, – Що тобі потрібно, виродку? Пусти!

Від подиву Бір сторопів. 

За логікою, жертва привороту повинна позбутися не тільки волі, а й голосу і всіх інших почуттів, вона повинна стати  лялькою: безмовною і покірною.

То звідки стільки ненависті в її тихому голосі? Чому той голос взагалі прорізався?

Від подиву чаклун послабив обійми. Скориставшись цим, Інга вивернулася, вислизнула з його рук і, похитнувшись, кинулася до столу, смикаючи вниз край  футболки.