21.2

Приготувавши основу для зілля, Бір задумався. Він розумів: в нього є тільки один шанс. А якщо щось піде не так? Дівчата пройшли через портал неушкодженими, отже, вони мають силу, принаймні  одна з них. Чи не зіткнеться його магія з іншою, невідомою і, можливо, ще більш могутньою?

На столі, вирізаному з цільного шматка чорного каменю, впевнено  стояв триніжок для приготування зілля. Вугілля під чашею ледь тліло, але каламутне вариво продовжувало булькати і виходити парою.

По всіх чотирьох кутах столу горіли  товсті свічки, яскраво освітлюючи кімнату.

Бір криво посміхнувся своєму відображенню в запорошеному круглому дзеркалі, що висіло  на стіні навпроти столу.

Він уже майже не сумнівався, що дівчат закинуло в Даяд з Ірзи – світу смертних людей. 

В Ірзі діють закони, які відкидають будь-яку можливість застосування магії. Але зате там іноді народжуються носії такої могутності, яка мешканцям інших світів часом навіть і не снилась. Та тільки проживають своє життя ці носії даремно, уявлення не маючи про те, на що здатні. Їхня сила проявляється лише в певних умовах, за збігу певних обставин. 

Та хтива  пристрість  заглушала голос розуму. Бажання володіти дівчиною палило Біра зсередини настільки сильно, що чаклун відмахнувся від інших думок. Зрештою – одне  одному  не заважає.

Чому саме на Інгу впав його вибір? Ліка теж дуже красива, до того ж, вона  – незаймана. Цю деталь досвідчений Бір відчув інстинктивно, нюхом.

Прочинені губи Ліки, її ледве кирпатий носик, хоч і викликали солодке бажання, але не змушували  вирувати  його й без того гарячу кров. 

Якщо Інга виправдає його надії, то він, мабуть, одружиться з нею.  Адже йому потрібен спадкоємець – той, хто продовжить служіння Даяду і його правителям.  

Хмурячись, Бір запустив довгі руки вглиб скрині й дістав звідти щось, загорнуте в темну тканину. 

Відніс до столу, обережно розгорнув і деякий час пильно дивився на безформний шматок білого воску, який тьмяно мерехтів у хитких тінях.

Чаклун отримав його у спадок від батька, а той від свого батька – багато поколінь передавався він із рук у руки.  

Віск цей був заговорений особливим чином. Якщо зліпити з нього образ того, про що мариш, та ще й  правильні слова при цьому вимовляти й силу наміру вкладати – неодмінно отримаєш бажане.

До того ж тим  він цінний, цей віск, що після того, як бажання здійсниться, фігурку можна з особливими заклинаннями зім'яти, віск очистити й використати повторно. Але не більше семи разів. 

Передаючи скарб синові, батько сказав, що його використовували для отримання бажаного уже тричі,  але які мрії при цьому здійснювалися він не знав, розповідати про таке не можна нікому, навіть найближчим родичам…

Обличчя чаклуна темніло немов грозова хмара. Чи варта дівчина зі світу людей такої жертви? Чи не краще спершу зілля приворотне спробувати... Якщо не подіє, тоді… На жаль, не можно залякувати або  застсовувати  силу. 

Бір згадав витончені риси Інги, пухкі ніжно-рожеві губи, темні вії і світлий локон, що в'ється біля щоки з ямочкою... А очі! Що то за очі! Наче  спалахи блискавок! Та хто ж при здоровому глузді відмовиться від такої красун?  

Крім  гарного обличчя, жадібний погляд чаклуна помітив і високі груди, і тонку талію, і інші спокусливі вигини дівочого тіла.

Бір ледь не заскрипів зубами від чуттєвих спогадів. 

Для чого ще йому дістався цей віск, як не для здійснення власних бажань? У королівстві все спокійно, влада стійка й непорушна, ніхто на їхні території не зазіхає, а якщо Ролені вдасться зачарувати принца Адвіана, тоді й зовсім настануть золоті часи. Навіть якщо і не вдасться, для самого чаклуна нічого не зміниться. Він багатий,  має владу і життям  цілком задоволений.

Чаклун загорнув віск назад у тканину і рішуче попрямував до покоїв Ролени. Для того, щоб усе вийшло, йому знадобиться кров Інги. Потрібно придумати причину і переконати королеву.

Біру пощастило. У коридорах замку він зустрів Ренальда, який повертався до себе, мнучи в пальцях шматок тканини, де  уважний чаклун розгледів невеликі плями крові.

– Ти поранився? – запитав він.

– Ні, це не моя кров... Дівчина вколола палець об рожевий кущ у саду... 

– Так, я бачив вас разом,  – намагаючись бути байдужим, промовив чаклун і запитав:  – То тобі вдалося що-небудь дізнатися про неї?

Ренальд на мить замислився. Він міг підозрювати Біра в чому завгодно, але тільки не в зраді.  До того ж він сам хотів порадитися з ним.

– Так, вона розповіла небагато. Їх затягнуло в портал.  А самі вони з Ірзи...  Але вона й гадки не має, чому так сталося і дуже бажає це з'ясувати! – відповів Ренальд, запихаючи тканину з краплями крові за обшлаг рукава.

Про те, що є третя дівчина, Ренальд вирішив поки що не говорити. 

– Неодмінно з'ясуємо. Подія ця важлива і потребує повного осмислення, – відповів чаклун. 

– І які у тебе наміри? 

– Читати книжки та проводити ритуали. Але мені знадобиться дещо... – чаклун заклопотано пошарив поглядом на всі боки і немов раптово, зупинив його на кромці тканини, яка стирчала з рукава Ренальда, – кров теж цілком підійде. Кров – найкраще джерело інформації! Так ми дізнаємося принаймні про одну з них. Якщо ти позичиш мені  цю тканину...