Розділ 19.1

Після бесіди з гостею з Ірзи, Адвіан відчував тривогу і роздратування. Настрій був поганим, хотілося схопити меч і порубати що-небудь на дрібні шматки.

Гостя наполягала на тому, що потрапила в Уаджит не одна, вимагала повернути їй подруг, погрожувала голодуванням і повним мовчанням.

Адвіан не мав жодного поняття, як реагувати на подібні погрози, він уперше стикався з жінкою, яка поводилася так зухвало і зарозуміло.

До всього іншого принцу дуже важко було осмислити той факт, що спершу йому доведеться цю гостю спокусити, а потім холоднокровно випустити їй кров.

Одна справа – вбивати озброєного супротивника, а  зовсім інша  – дівчину, яка винна лише в тому, що їй призначено врятувати Уаджит від загибелі, передвіщеної стародавніми пророцтвами.

Побачивши у своїх покоях Маріла, принц анітрохи не здивувався. Звісно, мудрецю не терпиться дізнатися подробиці бесіди, на яку його не запросили.

– З тією невіженою неможливо розмовляти.  Вона ставить нам умови і вимагає, щоб ми відшукали її подруг, – стомлено промовив Адвіан.

– Я думав про це, – сказав Маріл, у хвилюванні ламаючи пальці, – Ймовірно, вона має рацію і крізь портал справді пройшли три дівчини...

– Згідно з пророцтвом?

– Ні, радше через те, що вони опинилися разом у ту мить, коли портал відкрився.  І не просто разом, а тримали одна  одну за руки або торкалися іншим чином, тому портал забрав усіх...

– Це псує наші плани? – тужливо запитав Адвіан, подумки підготувавшись до того, що йому знову доведеться кудись летіти і щось добувати.

– Дівчат потрібно відшукати   до весняного рівнодення. Якщо їх три, то в мене немає впевненості, що ми отримали  саме ту, яка нам потрібна. Помилка обернеться для Уаджита великою бідою.

І,  раптом, немов забувши про розмову, Маріл почав ходити кругами  по кімнаті, бурмочучи щось собі під ніс. Його круглі, вкриті легкою сивою щетиною щоки, горіли від хвилювання.

Безглузде пересування взад і вперед  виводило Адвіана з рівноваги. Але принц тримався і не поспішав видворяти мудреця з кімнати, бо розумів його тривогу.

– Ти вже говорив із батьком? 

Маріл зупинився і подивився  на Адвіана абсолютно божевільними очима. 

Принцу був знайомий цей погляд. Таке траплялося, коли мудреця, з головою зануреного у власні роздуми, раптово з них виривали:  немов на ясне світло з темряви якоїсь давнини.

– Ще ні... – повільно відповів Маріл, – Бо не знаю, як правильно донести до нього неприємну звістку.

– Я  сам можу повідомити!  – принц байдуже пересмикнув плечима.

– Краще трохи почекати і випробувати ще один засіб. Можливо, відшукати дівчат буде не так уже й важко, – як і раніше перебуваючи у важкій задумливості, сказав Маріл.

– І що для цього потрібно зробити?

– Ми відтворимо портал і спробуємо простежити, куди їх могло закинути...

– І це можливо?

– На щастя, минуло не так багато часу. Енергетичний слід переміщення все ще можна відчути. Побачимо, в якому місці утворився пролом...

Адвіан поморщився. Розмови про портали і про способи подорожі між світами мало цікавили його, бо були для нього  незрозумілими, а принц уникав розлогих розмов про те, на чому не знався.

Але тепер, очевидно, йому так чи інакше доведеться приймати  участь в цих бесідах.

– І  мені знадобиться твоя допомога, – повідомив Маріл.

– Ще б пак! –  проворчав Адвіан.

– Ви не усвідомлюєте всієї хиткості нашого становища, Ваша Високосте.

–  Ти мудрець, мав передбачити якщо не все, то принаймні, найважливіше!

– На жаль, я міг тільки припустити, – відповів Маріл, вдаючи, що його анітрохи не зачепили слова принца,  – І Його Величність король Ектор знає, що стародавні письмена перекладати нелегко, похибки допустимі... Ми з колегами доклали всіх можливих зусиль...

– Гаразд, я не хотів тебе образити, – видихнув Адвіан, – кажи вже, що я маю робити.

– Ми відкриємо портал за допомогою енергетичного відбитка минулого. Ти увійдеш у нього і подивишся, де утворилася тріщина.

– А ти сам не можеш у нього увійти? Адже я не знаю, що шукати, можу й прогледіти, – мляво заперечив Адвіан.

– Портал зав'язаний на твоїй крові, тому відкриється тільки тобі! – відповів Маріл і посміхнувся одним куточком рота.

– Зробимо це просто зараз?

– Ні. Спершу я маю ще раз подивитися книжки, упевнитися, що вдасться уникнути повторних помилок. А ти поки одягни той самий одяг...

– Хіба його не спалили?

– Я велів служницям не чіпати його протягом трьох днів. І не забудь флакон із порошком... Готуйся! Щойно небо почне темніти, йди в підземелля. Звісно, ми не зуміємо приховати це від короля, але я скажу йому, що нам потрібно провести ритуал для повного закриття порталу.

– Добре!