Розділ 15.1

Безпросвітна темрява навалилася з усіх боків. Нічого не можна було розрізнити в ній. 

Олеся судорожно стискала руку Ліки. У неї виникло відчуття, що все тіло розпадається навіть не на частини, а на атоми. А якщо якісь добрі люди той клятий будинок підірвали? І тепер вибухова хвиля несе їх чорт знає куди, відриваючи руки, ноги, голови, роздираючи на шматки...

Але болю Олеся  не відчувала. До того ж вона продовжувала мислити – спокійно і вільно. То  може, це і є смерть?  Праворуч в неї впиралося плече Інги. 

Олеся ясно пам'ятала: там, на сходах, Інга стояла праворуч, тримаючи перед собою ніж... Вона навіть чула, як кров, стікаючи з леза, тихо капає на дерев'яну підлогу...

Замислившись на мить, Олеся з жахом зрозуміла, що рука Ліки вислизнула з її долоні, і вона продовжує падати в безмірну безодню абсолютно одна. І  Инга кудись зникла. 

До горла підкотила нудота. То звідки ж вона взялася? Адже тіла більше немає, його розкидало або по всесвіту, або по якомусь іншому простору.  Може, це просто фантомні памороки такі?

Але нудота стала сильнішою, нестерпною, груди й живіт пронизав різкий біль.

Олеся заплющила очі й провалилася, знепритомніла.

Прийшла до тями від того, що хтось обережно торкався її обличчя.

Розліпила повіки, і коли хиткий туман розсіявся, побачила, що над нею схилилося троє чоловіків. Двоє, що стояли з боків, бачилися все ще розпливчасто, а третій: молодий, гарний, з темно-рудим волоссям  – абсолютно чітко.

Біль негайно стукнув  у  скроні. Невже й після смерті все повторюється спочатку?

Олеся  спробувала підхопитися.  Молодий дбайливо, але непохитно втримав її плече, змушуючи знову опуститися на подушки.

Подушки? Слабкими пальцями Олеся обмацала м'яке покривало, на якому лежала.

– Заспокойся... Тобі потрібно відпочити після переходу, щоб уникнути наслідків! – сказав хтось трохи скрегітливим, лагідним голосом.

Вона злегка повернула голову на цей голос, намагаючись роздивитися того, хто говорив, але побачила лише неясний силует.

– То це вона? – запитав ще хтось.

– Так, Ваша Величністе... Світловолоса, гарненька...

Ваша Величністе? Олеся заплющила очі й насилу проковтнула клубок, що підступив до горла. Що це за життя після смерті таке? А може, це ніяка й не смерть, а її просто накачали якимись наркотиками?

–  Гарненька... – кивнув Адвіан, з цікавістю розглядаючи дівчину.

Коли її викинуло з переходу разом із потоком світла, Адвіану здалося, що вона мертва, настільки білою і нерухомою вона виглядала.  

Але Маріл запевнив, що так і має бути, бо все, що попадає у портал, неодмінно помирає, але потім життя повертається, треба лише трохи почекати.

Адвіан підняв дівчину на руки й відніс до кімнати. Там на них уже чекали король і королева. Естеллі теж хотілося побачити ту, яку прикликали врятувати їхній світ.

Поглянувши на бездиханну рятівницю і не знайшовши в ній нічого примітного, королева пішла, щоб віддати розпорядження служницям. 

Напевно, гостя з Ірзи побажає привести себе до ладу, після того як прийде до тями. Жодна жінка або дівчина не відмовиться від ароматної ванни і  всіляких  олій,  які пом'якшують  шкіру.

– Здається, вона розуміє про що ми говоримо! – сказав Адвіан, – як вона може розуміти? 

– Це енергія переходу впливає, – відповів Маріл, – энергія змінює сутність кожного, хто потрапляє в портал...

– Але ти попереджав, – почав  бува Адвіан, та тільки мудрець обірвав його, приклавши палець до губ, закликаючи мовчати.

– Дрібниці ми обговоримо після! – вагомо промовив король Ектор, – насамперед слід подбати про дівчину....

– З нею нічого страшного не сталося, скоро вона повністю прийде до тями. У нас достатньо часу, щоб розібратися у всьому.

– Добре! – Адвіан втомлено зітхнув, – Тепер я можу піти до себе? 

– Можеш. Тобі теж не завадить відпочити, – дозволив Ектор.

Адвіан попрямував до дверей, але в цей момент Олеся розплющила очі й запитала слабким і хрипким голосом:

– А де Ліка?

– Хто? – запитав Маріл, нахиляючись ближче до її обличчя.

– Ліка, моя подруга... А ще Інга... Ми разом провалилися...

– Крім тебе в порталі нікого не було! – відповів Маріл стурбовано, а Ектор насупився, бо не любив, коли щось ішло не за затвердженим планом.

Адвіан повернувся від дверей назад. Слова дівчини несподівано зацікавили його.

– Хіба в пророцтві не сказано, що це можуть бути різні дівчата? – згадав він.

– Ймовірно, але тоді чому вони всі не потрапили сюди? –  Маріл покусав губи, – Невже сталася помилка? 

– Помилка в розрахунках?   

– Можливо, у пророцтві містилися неправильні відомості? – пробурмотів Маріл.

– То де вони?  Де дівчата? – знову запитала Олеся, яка вже почала приходити до тями.