13.2

Спершу подумав, що птах, але все ж зупинився, мимоволі затремтів від хвилювання, вдивляючись щосили. І через хвилину зрозумів: ніякий це   не птах.

Скрикнувши від радості, Маріл підхопив поли халата й побіг униз, перестрибуючи через кілька сходинок.

– Ваша Величносте! – закричав він, без стуку відчиняючи двері в королівські покої, – Вони повертаються! Летять... Летять!

І король Ектор, забувши про головний біль, одразу ж схопився з ліжка, а королева ледь не знепритомніла і лише неймовірним зусиллям волі взяла себе в руки.

Кайтана опустилася просто перед замком.  Адвіан зістрибнув униз і, тільки  ступивши ногами на рідну землю, зрозумів, як страшенно він втомився. Так би впав просто тут, на кам'яному майданчику біля сходинок і заснув.

Але насамперед треба було подбати про виверну.

– Ну ось ми і вдома, моя дівчинко! – промовив він, – йдемо, я відведу тебе до смачної їжі та знайомого запаху. Сьогодні відпочиватимемо... Ти не мрієш про гарячу ванну?  А я мрію...

Виверна, важко ступаючи, пішла слідом за ним до нижньої брами, що вела в теплу, ситну стайню.

На зворотному шляху сталася дивина, яка трохи затримала Адвіана.  Він сподівався знову побачити прекрасний зелений світ з водоспадом, де до нього прийшло видіння, а замість цього Кайтана опустилася на маленький, кам'янистий острів, де-не-де вкритий чахлими деревами.

Тоді Адвіан подумав, що він відхилився від курсу, адже карти в нього більше не було. Але щастям здавалося вже й те, що під камінням било невелике джерело з прісною водою.  

Принц набрав води і, не затримуючись серед цих мертвих скель, вирішив повернути праворуч і все ж таки спробувати відшукати зелений ліс і водоспад, бо вважав, что у нього ще вдосталь часу.

Але марно Кайтана цілий день кружляла над темно-синіми і чорними провалами морських хвиль.   

Адвіан зрозумів, що нічого тут не знайде. Якщо острів насправді існує, а не примарився йому в якомусь незбагненному сні, то він пропав. Можливо, духи, які там мешкають, навмисне приховали свій синьо-зелений світ від сторонніх очей.

І він полетів додому, твердо пообіцявши собі, що неодмінно повернеться сюди і знову пошукає дивовижний острів, що створює видіння. Буде шукати, поки не знайде...

Навколо виверни одразу ж забігали слуги і конюхи. Кайтана поблажливо дозволяла їм піклуватися про себе.

– Гарненько протріть теплою водою її тіло! – велів принц слугам, а Кайтані сказав: – Відпочивай тепер. Я прийду до тебе після…

З коридору, що вів до сходів нагору, донеслися голоси батька і Маріла. 

Ясна річ, що просто зараз прийняти ванну не вдасться.  Але Адвіан сподівався, що державні справи не затримають його надовго. Віддасть Марілу здобуті трофеї і піде до себе. Треба сказати служниці, щоб покликала дівчат... Сьогодні вночі йому, як ніколи, необхідне товариство веселих і  лагідних  подружок.

Адвіан із вдячністю притулився чолом до твердого лоба Кайтани і, переконавшись, що виверні більше нічого не потрібно, попрямував у коридор.

Король Ектор і головний мудрець королівства стояли біля сходів і дивилися на нього як на бога, що зійшов на землю.

– Добрий вечір, батьку, – привітався Адвіан так просто, наче нікуди не виїжджав, і кивнув Марілу: – я здобув усе, що потрібно, і дуже хочу відпочити. Але спершу відвідаю королеву...

Принц відстебнув від пояса сумку і простягнув її Марілу. Мудрець сумку взяв, але при цьому погляд його яскраво-коричневих, короткозоро примружених очей тривожно заметушився на всі боки.

– Відпочинеш після, сину! – сказав Ектор, кладучи руку на плечі Адвіана, – сьогодні в нас дуже важлива справа...

– Що за халепа? – невдоволено поморщився принц.

– Маріл розповість тобі...

– Краще нам пройти в кабінет, – сказав мудрець.

Гаряча ванна, келих вина і кохання прекрасних жінок відкладалися. Разочаровано зітхнувши, принц піднявся сходами до кабінету. 

І там, при світлі свічок, Маріл коротко розповів йому про помилки в обчисленнях і про те, що відкривати портал слід неодмінно нинішньої ночі, а ніяк не пізніше...

Маріл дістав із сумки темну тканину і розгорнув її. Він із задоволенням доторкнувся до шару зрізаного копита, провів пальцями по чорних волосинках, вирваних із гриви.

Флакон, у якому зберігався золотий пил, принц віддавати не став. Адже Маріл ще перед поїздкою попередив його, що флакон не можна нікому не те що віддавати, а навіть показувати.

Тому Адвіан зберігав його у внутрішній кишені сорочки.

– Усе тут... – з благоговінням прошепотів Маріл і, подивившись на принца, запитав: – То як усе пройшло?

– Божевільний звір швидко оговтався і погнався за мною! – з недоброю усмішкою відповів Адвіан, – якби не Кайтана, він би мене зжер...

– Я радий, що все закінчилося добре...

– Ти станеш мудрим і гідним правителем! – задоволено додав Ектор.

Йому дуже хотілося обійняти сина, розповісти, як він турбувався за нього, але король тримався, не виказував своїх почуттів. Небезпека ще не минула, тому розслаблятися  – не час.