11.2

Інга прокинулася різко, з болем у грудях, немов хтось ткнув її гострим ножем у серце. Наснилося, ніби вона тоне в бурхливому морі, бореться з величезними хвилями, намагаючись виплисти на поверхню і вдихнути повітря, а якась дивна, страшна істота, схожа на дракона, кружляє над морем, б'є воду крилами, намагаючись чи то врятувати її, чи то втопити остаточно...

Не одразу зрозуміла, що перебуває вдома, що заснула просто в одязі, повалившись на ліжко.  За вікном, як і раніше, мерехтіла сніжно-дощова темрява, а на годиннику була четверта ранку.

Голова боліла, у роті пересохло.  Інга пішла на кухню, з жадібністю напилася води, потім скинула одяг і встала під палюче гарячу воду.   

Те, що сталося вчора, справді нагадувало якийсь поганий кошмар, але дівчина розуміла: те, що трапилося, – трапилося насправді.  Та на щастя, ніхто за нею так і не приїхав, жодних дзвінків теж більше не було.

Тільки вона дуже сумнівалася в тому, що Сергій  дасть її задній хід. Навіть, якщо він сам відступиться, то ті, від кого втекла, навряд чи тепер залишать її в спокої.  Напевно побажають помститися їй за зухвалість і нахабство!

Інга зварила собі міцну каву. Живіт підводило від голоду, але вона не могла змусити себе навіть думати про їжу: відразу починало нудити.

Що ж робити? Інга розсіяно крутила в руках телефон. Кому дзвонити? Кого просити про допомогу? І дедалі більше схилялася вона до думки, що дзвонити треба Олені Віталіївні...

А ще оті  дві дівчини!  Адже, якби вони не зупинили машину,  виродки неодмінно б її наздогнали, і тоді невідомо, як би все обернулося.

Інга поморщилася. У голові з такою силою застукали якісь шаманські бубни, що захотілося з розмаху вдаритися лобом об стіну і померти.

Як їх звати, тих дівчат? Олеся і Ліка, здається... Вони наразили своє життя на страшну небезпеку і все – через неї! 

Інга застогнала від безпорадності й відчаю. Але слід було подумати насамперед про себе, тож думати ще про когось, сили вже не вистачало. Зрештою вона не просила їх про допомогу!

Так Інга намагалася захиститися від страху, який робив її слабкою і жалюгідною.

Вона підійшла до вікна й обережно виглянула назовні. Зрозуміло, ніхто не стане сидіти на видноті, на дитячому майданчику і чекати, коли жертва  покине свій дім. 

Дві темні постаті виринули зі снігової завірюхи і квапливо попрямували до під'їзду. 

Серце ледь не зупинилося від жаху, але за мить Інга зрозуміла, що це всього лише сусід вигулює свого дога...

Вона відступила від вікна, намагаючись утримати однією тремтячою рукою іншу тремтячу руку.

Так і звихнутися можна! Найімовірніше, ніхто не буде заради неї штурмувати під'їзд, явно нариваючись на неприємності із законом.

Без десятої п'ять. Телефонувати начальниці так рано Інга не наважилася. 

Може, варто піти в магазин і відсидітися до відкриття? Там усе ж таки є сигналізація, та й будівля поліції недалеко. А коли Олена прийде, вона їй усе й розповість. 

Це вже був, який ніякий, а план. І від того, що стало більш-менш зрозуміло, як далі діяти, Інга відчула себе краще.

Трохи підбадьорившись, зателефонувала до служби цілодобового таксі, але щойно в слухавці пролунав перший гудок, відключилася.

Власне, навіщо панікувати? Перший автобус іде о пів на шосту, у  ньому завжди їде багато людей, а в натовпі їй навряд чи щось загрожуватиме.

Інга швидко одягнулася. Вийти потрібно раніше. Вже краще вона померзне на зупинці серед людей, ніж сидітиме в темряві квартири, прислухаючись до кожного шереху в під'їзді.

Другого газового балончика в неї не було, зате в шафі знайшовся складаний ніж, який невідомо звідки там узявся.  

Не замислюючись, вона кинула його в сумку і вийшла з квартири, дуже тихо й обережно зачинивши  за собою двері.

Спускалася пішки, зупиняючись після кожного кроку і слухаючи тишу.  Потім вилаяла себе за недовірливість і останній поверх подолала мало не бігом.

За потоками мокрого снігу, що все сипав і сипав із білих небес, нічого не можна було розгледіти. Звідкись уже долинав шум трактора,  прибираючого  наметені сугроби.

Життя тривало, місто  повільно поверталося до  ранкового життя, і ця обставина надихнула дівчину.  Провалюючись у сніг майже по щиколотку, вона квапливо побігла до зупинки.

Сяйво  ліхтарів, що мерехтіло за сніговою пеленою, здавалося їй сяйвом з якогось   потойбічного світу.  В іншій ситуації Інга неодмінно зупинилася б, щоб помилуватися цією красою, але тепер її займали зовсім інші думки.

Он вона, зупинка, за рогом будинку. 

Світло фар ударило по очах і засліпило так, що на кілька секунд  Інга і зовсім перестала що-небудь усвідомлювати.

Завищали гальма, грюкнули двері, чиїсь жорстокі руки схопили її і поволокли. 

Дівчина намагалася чинити опір, виривалася, але що вона могла? Про те, щоб дістати з сумки ніж, не і мови не йшлося!

Її заштовхали на заднє сидіння машини, і вона опинилася затиснутою між двома мордоворотами так щільно, що не поворухнутися.