Розділ 11.1

Адвіан уперше в житті по-справжньому злякався. Якщо звір його наздожене,  то живим від гострих зубів і важких копит йому не втекти.  Зі зброї в нього всього лише ніж, але навіть якби він мав що-небудь більш серйозне, наприклад, булаву або спис, це однаково б мало вплинуло на ситуацію, настільки величезна, сильна і люта була небезпека, що гналася за ним по п'ятах.

То хто там стверджував, що єдинороги – носії світлої магії?

Ліс не міг стати надійним притулком. І нічна імла, що неухильно розливалася довкола, не могла сховати його  від погляду розпечених, палаючих люттю очей.  

Звір, прокладаючи собі дорогу, на друзки трощив дерева. 

Адвіана рятувало тільки те, що він безперестанку петляв, тоді як єдинорогу дуже важко було маневрувати.  

Але принц прекрасно усвідомлював: довго ці скачки тривати не можуть.  У незнайомому лісі, серед непроглядного мороку кожен корінь так і норовить підставити йому підніжку, а колючі кущі безжально хапають за одяг.  У будь-яку мить його або наздожене страшне копито, або придавить однією з тих важких гілок, що розлітаються в різні боки.

– Кайтана! – крикнув Адвіан, збираючи сили для останнього ривка.

Віддана виверна почує його і допоможе – у цьому принц не сумнівався.

Важка гілка пролетіла над головою, хльостко вдаривши листям по обличчю, і впала просто перед ним, перегороджуючи шлях.

Адвіан перескочив через неї, але спіткнувся і ледь не впав. Голова запаморочилося, в очах потемніло. 

Гуркіт погоні ставав дедалі ближчим, потрібно було потроїти зусилля, а Адвіану раптом здалося, що час припинив свою течію, і всякий рух завмер.  Він і сам мимоволі зупинився, не розуміючи, що відбувається. 

Шалений подих звіра обпік потилицю, і гострі ікла клацнули майже біля самого вуха. Незважаючи на туман у голові, Адвіан відразу зрозумів: це єдиноріг намагається затримати його магічними чарами, проти яких  йому  не вистояти. 

– Кайтана!

Пронизливий крик оглушив принца, та так, що він навіть не був упевнений, хто це кричав: він сам чи хтось інший...

Якщо виверна зараз не з'явиться, йому кінець. І знову чітко згадав Адвіан, як нічним зимовим лісом тікала від страшної небезпеки  якась незнайома дівчина. І немов невидима нитка простяглася від неї до нього і зв'язала їх незримими, але міцними узами.

Шум сильних крил розпоров повітря. 

Виверна дохнула вогнем. Адвіан метнувся вбік, упав і покотився стрімголов, щоб не потрапити під вогняний струмінь.

Єдиноріг страшно заіржав і одразу ж огорнув себе хмарою вологого туману, який  майже миттєво розвіяв вогонь виверни.

Кайтана, зависнув над лісом, несамовито била крилами по верхівках дерев, створюючи ураганний вітер.

Єдиноріг звівся дибки, але його слабкість виявилася в тому, що літати він не вмів. Кайтана піднеслася і знову дохнула вогнем, змушуючи звіра відступити, відволікаючи його від принца, що лежав на землі.

Адвіан не збирався чекати закінчення цієї сутички. Часу було обмаль.  

Нехай зараз единоріг  збитий з пантелику раптовою атакою, але дуже скоро він прийде до тями і відповість уже не туманом, а магічними чарами, з якими Кайтані, що виросла в неволі, теж не впоратися...

Адвіан схопився на ноги і стрімко почав підійматися гілками, щоб опинитися ближче до крила віверни.   Раніше вони часто бавилися таким чином на прогулянках. Адвіан забирався на верхівку дерева, чіплявся за крило Кайтани і намагався втриматися, коли вона злітала. Він майже завжди зривався, але впасти на землю виверна йому не дозволяла, завжди незмінно ловила його на своє широке крило.

Але зараз все було інакше: від його спритності і від швидкості Кайтани залежало його життя. Та іншого вибору не залишалося. 

Їм потрібно летіти звідси геть  будь-яким способом і якомога швидше.

Адвіан міцно вхопився за сильно вигнутий кіготь, яким закінчувалася середня перетинка крила і повис на ньому.

Кайтана з силою змахнула другим крилом, маючи намір злетіти вище.

Але до цього часу єдиноріг уже оговтався. Грива його здибилася й ожила, чорні звивисті змії стрімко потягнулися вгору, намагаючись схопити принця, який безпорадно висів у повітрі.

Тепер Кайтана не могла відлякати звіра вогнем, не нашкодивши другу.

Тож їй нічого не залишалося, крім як потужно змахнути обома крилами, сподіваючись на те, що Адвіан зуміє втриматися.  Розумів це й сам Адвіан, тому приготувався. Він вчепився в шорсткий кіготь, до межі напружуючи всі м'язи.

Чорні змії звіриної гриви встигли прослизнути по його ногах, розрізаючи одяг наче  найгострішим кинджалом, залишаючи на шкірі довгі криваві смуги.

Більше єдиноріг нічого не міг зробити, лише люто заіржав їм услід і вдарив копитом так, що земля здригнулася. 

Опинившись над морем, виверна махнула крилом, скидаючи Адвіана собі на спину. Він упав ниць і на мить знепритомнів, усе ще не вірячи в те, що їм вдалося врятуватися.

Прокинувся від болю в усьому тілі і від  холодних бризок,    які вдаряли  по обличчю.