6.2

До першої години дня вони мали справлятися втрьох. Але третя захворіла і на роботу не вийшла. Довелося спішно переінакшувати план дій. 

Альона Віталіївна, якій Інга зателефонувала о пів на дев'яту, трохи  розлютилася, але зрозуміла, що дівчатам не впоратися з таким потоком відвідувачів, тож відіслала їм на допомогу досвідчену продавчиню з іншого свого магазину, в якому сьогодні був звичайний торговий день.

Божевілля перших двох годин гонитви за дешевим одягом закінчилося, і подальший напрямок дня визначився абсолютно чітко.

Стирчати безвихідно за касою, приймаючи гроші, роблячи машинальні рухи руками і монотонно посміхаючись – сумнівне задоволення! Але виходу не було.  Власниця  пообіцяла виплатити премію після розпродажу, тому працювати доводилося на знос. 

Потік покупців лився, майже не перестаючи. Не було навіть хвилини, щоб присісти. В Інги заболіла шия, занило зап'ястя на правій руці, закололо в боці. Вона зціпила зуби й подивилася на годинник: обід, звісно ж, пропустила.

Із підсобки, де зберігався товар, виринула Галка. Покосилася на бліду, спітнілу подругу по нещастю, кинулася в заповнений людьми зал, але за кілька хвилин повернулася і схопила Інгу за зап'ястя. 

А біля каси на кілька секунд утворилося блаженне затишшя.

– Гадаю, досить... Іди на обід, я тебе підміню... Потім її відпустимо на каву, – І Галка тицьнула пальцем на помічницю, мобілізовану з іншого магазину, яка, вся червона від напруження, гасала між стелажами, намагаючись хоч якось розвісити по місцях розкиданий одяг.

– А де решта? – приречено запитала Інга.

– Скоро з'являться! До початку їхньої зміни ще п'ятнадцять хвилин.

Інга відчула легке запаморочення, провела долонею по лобі і все ж спробувала заперечити:

– Я ще не втомилася... Скоро піду вип'ю кави...

– Послухай, – напівпошепки заговорила Галка, але її перебила покупчиня,  штовхаючи до каси візок, навантажений одягом.

– Дівчата, чи не можна швидше! – роздратовано сказала вона, викладаючи одяг на конвеєрну стрічку, – ви не на пляжі прохолоджуєтеся...

А за нею, як на зло, почала знову шикуватися черга.

– Іди, іди! – Галка квапливо підштовхнула Інгу геть, – У тебе законні півгодини... До того ж там цей твій приперся, Сергій... Чекає, поки   звільнишся.

– Сергій? –  В Інги перехопило подих.

– Він самий! Іди, приділи коханому кілька дорогоцінних хвилин!

І Галка діловито почала хапати одяг, що рухався стрічкою і пищати сканером для зчитування штрих-кодів. 

Інга неспішно пройшла залою, підбираючи з підлоги кинуті речі. Її пальці тремтіли, а думки плуталися. 

Навіщо колишній прийшов до неї в розпал робочого дня?  Вони розлучилися зовсім недавно. Причому, ініціатива йшла саме від нього, від Сергія. Вони зустрічалися півтора року, і розрив Інга переживала дуже важко: чи то прив'язалася до нього, чи то й справді любила. Але з'ясовувати причини, через які коханий вирішив порвати з нею, не стала – вважала це нижчим за свою гідність.

І ось тепер він сам з'явився ні з того, ні з сього.

Сховавшись за стелажем, Інга кілька секунд роздивлялася модно одягненого хлопця, з темним, коротко підстриженим волоссям, який  стояв біля вітрини.

Вона глибоко зітхнула тричі, обсмикнула футболку і, рішуче вийшовши зі свого укриття, попрямувала до нього.

– Привіт, красуне, – привітався Сергій, як ні в чому не бувало.

– Привіт, – намагаючись говорити байдуже, відповіла Інга і додала: – Тільки в мене немає часу, сам бачиш... Тож кажи швидше, навіщо прийшов...

– Ну ти й кусюча, – засміявся він і одразу ж осікся, наштовхнувшись на її важкий погляд, – Ну добре, добре... Я прийшов поговорити з тобою, крихітко. 

– У тебе є десять хвилин...

– Ні, цього недостатньо... ось що, – його голос раптом став солодким наче патока, – мені здається, що ми розлучилися якось надто швидко й буденно...

Інга примружилася, не розуміючи, до чого той хилить.

– Віриш мені? – запитав він обережно.

– Не знаю. Ти завжди підносив мені сюрпризи, але вони не завжди були в радість, – відповіла Інга, намагаючись вгадати його думки.

– Ніяких сюрпризів! – Сергій навіть рукою замахав заперечно, щоб переконати Інгу в чистоті своїх намірів, – Зробимо ось як. Я не хочу відривати тебе від роботи. О котрій годині ти закінчиш?

– О шостій.

– Чудово.  Я зайду за тобою, ми де-небудь повечеряємо і спокійно поговоримо.

–  Якщо в ресторан, то я маю переодягнутися...

– У кав’ярню... Тож особливого вбрання не потрібно.  Так згодна?

Інга вловила в його голосі легку напругу. Що його турбує?

– Добре, – повільно, наче неохоче відповіла вона, – але врахуй, завтра в мене теж розпродаж, тож я маю потрапити додому раніше й відпочити.

– Урочисто клянуся, що до дев'ятої години особисто супроводжу тебе до ліжка! – промовив Сергій.