Розділ 3.1

Вирушати в долину заливних лугів потрібно не пізніше, ніж через три дні. Так сказав Маріл і обіцяв дати всі необхідні настанови.

Ловити ж єдинорога слід за допомогою ароматного сіна, змішаного з соком болотного кореня.  Болотний корінь впливає на тварину, як снодійне, єдиноріг стає млявим, лягає в траву і ні на що не реагує. Але ефект триває недовго, тому потрібно поспішати. Якщо звір прокинеться перш, ніж все буде зроблено, але дуже розлютиться і будь-який необережний тут же знайде загибель від його гострих зубів і важких копит.

Про це написано в книгах. Триста років тому король Горол спіймав таким чином одного з повітряних єдинорогів, втративши двох найсильніших воїнів.  Але той не зміг жити в неволі і його довелося відпустити, адже загибель єдинорога – найстрашніше нещастя, що тільки може трапиться.

День був безнадійно зіпсований, втім, як і всі наступні дні. 

Замість того, щоб провести ніч у розвагах і пестощах, доведеться обмірковувати те, як простіше і швидше стриножити чарівного звіра. Так думав Адвіан, намагаючись стримати розчарування й досаду.

Гола Лула сиділа на ліжку і спостерігала за тим, як принц міряє кроками величезну кімнату та хмуриться.

– Може ти вже перестанеш бігати туди-сюди? – запитала вона верескливо, – У мене голова паморочиться! Невже...

– Навіщо ти прийшла? Я ж сказав, що сьогодні нічого не буде, – похмуро, навіть вороже обірвав її Адвіан.

– Але ти міг передумати!

– Їди-но звідси! – прикрикнув на неї Адвіан, – і скажи іншим, щоб теж не потикалися.  Якщо батько побачить вас тут буде непереливки...

– Навіщо ти злишся? – вкрадливо запитала Лула, повільно, наче кішка вигнула спину і розкинулася на ліжку, повернувши до принца найапетитніші частини свого тіла.

Його  Високість  запальний, часом навіть грубий, але  він не   здатен встояти перед спокусою і завжди готовий з головою пірнути в солодку безодню любовних ігор.

Але цього разу навіть найспокусливіші пози не привернули увагу принця.

Він відвернувся від дівчини, що безсоромно розкинулася на покривалах, і втомлено махнув рукою:

– Не до тебе зараз!

І вийшов із кімнати, грюкнувши дверима так сильно, що стіна замку здригнулася.

Усі переполошилися, побачивши принца в стійлі Кайтани в такий пізній час. Зазвичай Адвіан відвідував віверну лише за нагальної потреби, і слуги дуже злякалися, що Його Високість вирішив негайно влаштувати прочухана і зараз полетять чиїсь голови.

Але Адвіан, не зронивши ні слова, зайшов у стійло.  Віверна дрімала, закривши морду величезним хвостом.

Принц опустився на широкий кам'яний виступ у кутку, об який Кайтана інколи точила кігті, і, притулившись щокою до шорсткого каменю, заплющив очі.

Відчувши його запах, Кайтана ласкаво заурчала, але не прокинулася.

Крізь неспокійну напівдрімоту згадалося Адвіану, як двадцять років тому, сам ще будучи дитиною, він знайшов маленьку Кайтану під скелею. На той час усі віверни вже покинули Уаджит, і ніхто не знав, куди вони пішли.

Тож Кайтана стала благословенням богів, її оберігали як зіницю ока, годували добірною їжею та необхідними магічними сумішами. Віверна росла здоровою і щасливою. І так повелося, що нікого до себе, крім Адвіана, не підпускала: скалилася, клацала гострими зубами і люто била хвостом, якщо хтось наважувався її погладити. В іншому ж Кайтана була віверною спокійною і навіть ласкавою.

– Ось ти де, – почув Адвіан крізь напівдрімоту тихий голос Маріла, – а я тебе шукав у кімнаті... Вийди, будь ласка, я не наважуся сюди зайти!

Кайтана відкрила важкі повіки, подивившись на Маріла одним оком. Коли віверна турбувалася або нервувала, її очі набували помаранчевого кольору.  Але зараз вони залишалися прозорими, немов спокійна вода, тільки хвіст злегка тремтів.

Маріл про всяк випадок відступив назад.

Адвіан ласкаво погладив Кайтану по голові й вийшов назовні.  

Замок затихав, тільки за стіною в стайні, фиркали, тупцювали коні. Конюхи обережно гриміли відрами, розносячи вечірній овес.

– Ходімо до мого кабінету, – сказав Маріл, – розмова, можливо, буде довгою.

– Батько вже там? – з неприязню поцікавився Адвіан.

– Ні, я хочу поговорити з тобою і більше ні з ким.

– Про те, про що ніхто не повинен знати?

– Про те, що нікого не стосується, крім тебе, навіть твого батька, - тихо, але суттєво відповів Маріл.

Адвіану  від початку не подобалася затія вирушити в заливну долину, але принц розумів, що виходу в нього не буде.  

Батько, незважаючи на обіцянку не втручатися в його особисте життя, цілком здатний винайти якийсь хитрий спосіб і таки одружити його зі старою королевою, щоб покращити фінансове становище і зміцнити кордони Уаджита.

Смарагдові шахти все ще приносили прибутки, але останнім часом каміння, яке там добували, ставало дедалі дрібнішим, і дедалі складніше було бурити скельну породу, де воно переховувалося.