част. 11-12

Глава одинадцята

Моє напівпрохання-напівкоманда сповільнило ланцюжок перетворень, але не зупинило його повністю...

Переді мною раптом виникло дзеркало. Точніше, такого висновку дійшла втомлена частина мого мозку — неокортекс, що відповідає за розв'язання проблем. Розібравшись із мозком, я виключив ману і переконався, що між мною і старцем немає жодних предметів. Але так чи інакше я бачив свого двійника або... - самого себе!!! Мозок, повільно долаючи втому, намагався міркувати: "Ок... Але якщо це — не дзеркало, то що? Хто?... Але вже точно це — не я (адже Я — це Я)... Та й двох мене в одному місці бути не може!".

Старець, розуміючи мій стан і читаючи думки, проте, не поспішав допомагати чи підтримати хоча б словесно. Ба більше, він ще й повчав:

- ... Ти маєш вже справлятися з перевтомою і засвоювати такі обсяги інформації. Часи моєї "швидкої допомоги" минули. Твій дар, а також введена у твою підсвідомість програма зв'язку зі мною, — у парі з автоналаштуванням енергополя, — вже мають давати результат. Треба лише старатися!..

Попри статус "багатовимірного" вчителя, вочевидь, йому теж треба було виговоритися, і я не збирався йому заперечувати. Крім того, я розумів, що за нотаціями ховається його турбота про мене і, можливо, мою другу половинку. Я не перебивав і з нетерпінням чекав, коли він перейде до розкриття ще однієї таємниці, тепер про мого "двійника".

Завершивши настанови, він присів на лавочку і запропонував місце поруч. Прохолодна тінь, що падала на неї від дерева, яке раптово з'явилося, спонукала до приємнішого діалогу. Старець, вже заспокоївшись, дав мені можливість продовжити першому:

- Мені важко приміряти на себе цю нову роль... Ви ж самі говорили, що моя готовність багато в чому залежить від багаторічних практик і розвиненої інтуїції. А з цим, ви знаєте, у мене труднощі... Тим паче ви навіть не натякали, що здатні перевтілюватися в принципі й що раптом почнете в мене на очах перетворюватися на інших, — відомих мені, і не дуже, особистостей... А до речі, чому я бачив саме їх? - Я поставив запитання, але не міг зупинитися повністю. - І ви навіть не обмовилися про введення мені якогось "автоналаштування енергополя", яке, як я розумію, має допомагати мені швидко відновлювати сили. - Випалив я у своє виправдання.

- Ну, гаразд-гаразд... Ти в чомусь маєш рацію. Але я — своєю чергою — казав тобі, що в нас обмаль часу! І тому, тобі треба старатися: альтернативи, повір, у нас немає.

Одразу згадавши моє запитання про його ім'я, він відповів, що як такого імені в нього немає і бути не може. Для неодухотворених аватарів воно не передбачене, а істоти високої мірності, які послали його, таким як він, дають лише умовний номер... - Це пролунало майже сумно. - А що стосувалося його "перевтілень", то він почав із того, що в його арсеналі, крім іншого, є дані щодо дванадцяти моїх минулих втілень на Землі. І це стало для мене дуже важливою новиною.

- ... І всі ці особистості — з твоїх минулих життів. В езотериці їх ще називають "аспектами душі". Я хотів запитати: "За яким принципом моя душа їх обирала, і до чого тут тоді "Я" (мій нинішній образ)?". Але старець випередив, бо продовжив:

- ... І тільки твоя душа, плануючи нове втілення і формуючи свої цілі, вирішувала, який досвід і з яких колишніх життів їй знадобляться в цьому. - І додав, — Ну..., якоюсь мірою твоїй душі в цих питаннях допомагало ще й твоє "вище Я"...

Поняття "вище Я" я поки що вирішив залишити без уваги — і так було з чим розбиратися. Ба більше, старець чомусь пропустив другу частину мого запитання: "до чого тут тоді "Я"?". На щастя, за останні кілька хвилин я став почуватися значно краще, а з настанням освіжаючої — від тіні дерева — прохолоди до мене повернулася здатність нормально мислити. І коли я вдруге пропустив через себе новину про аспекти душі, то зрозумів, що мого теперішнього аспекту серед показаних не повинно було бути: не могла моя душа під час підготовки до цього втілення брати досвід із ще не завершеного життя!

Створивши, по суті, сам собі цей інсайд, я тут же подивився на свого друга-гуру, і зрозумів, що він зараз у пастці приблизно тих самих думок. Не бачачи виходу, — мабуть, через відсутність відповіді в Хроніках Акаші, і пригнічений цим він сказав: 

- У доступній мені ділянці інфополя було всього кілька подібних випадків. А знання щодо них настільки мізерні, що я не маю права їх навіть аналізувати. Скажу більше: найнезвичайнішим для мене було те, що процес показу аспекту з твоїм обличчям я навіть не контролював. У той момент управління, незрозумілим мені чином, перейшло до твого "вищого Я" (що має максимальний пріоритет стосовно тебе — своєї проєкції); роблячи мене лише пасивною ланкою в цьому ланцюзі.

Тут же заспокоюючи мене, а можливо частково і себе, він швидко додав:

- ... Але я точно знаю, що жодної загрози для тебе ця подія не становить. Інакше я про це я б уже точно знав...

Розуміючи, що зараз не найкращий час турбувати старця (думаю, в нього була "пряма лінія з наставниками"), я почав згадувати, що знаю сам про це "вище Я" (або Атман). Моя пам'ять говорила, що це, по суті, мій вищий проявлений дух або вища інстанція моєї душі... "Без склянки горілки не зрозуміти", - подумав би я ще кілька місяців тому; але це було так давно!!!.. А тепер я, — через багато незрозумілих мною обставин, — залучав усі отримані мною знання, щоб проникнути в суть цих понять.

... Ніби повчаючи сам себе, я продовжував: "Це — як моя базова, — батьківська чи що, — духовна частина, наближена до самого Творця. А я нинішній "у цій системі координат" - це така собі триєдність: цієї проєкції мого "вищого Я", мого тіла і моєї душі (симбіозу матеріального і духовного), яка створена для втілення на Землі.

Старець з цікавістю спостерігав за моїми міркуваннями, змінюючи вираз обличчя. Подолавши тимчасовий дисбаланс через недоотримані знання про мій аспект із Хронік Акаші, він дуже повільно приходив до тями.