Рівно о третій тридцять

Частина 1-ша

Годинник показував 3.30. Ось уже кілька днів поспіль приблизно в один і той самий час щось змушувало мене прокинутися серед ночі та порівняно довго не давало знову заснути.

Природна причина, про яку хтось міг подумати, скажу одразу, тут ні до чого. Цей можливий фактор я швидко проаналізував і навіть перевірив "на практиці", міняючи час прийому та кількість рідини на ніч.

Що я, мабуть, можу сказати з упевненістю і до чого дійшов не одразу через свою незговірливу нічну пам'ять, - яка, як і в багатьох, живе за своїми законами, - мене уві сні довго переслідував якийсь старий. Але він не те, що б мене реально лякав, від чого я б прокидався з важким серцем і в поту. Зовсім ні. Тут навіть доречніше сказати, що він мені просто докучав і, можливо, дратував спробами нав'язати якийсь діалог і чіпляючись із розпитуваннями, суть яких я не міг згадати.

 І що важливо зазначити, щоразу після того, як я все-таки засинав, я бачив знову продовження того самого нав'язливого і такого ж не чіткого, як у тумані, сну. Ось і зараз, відчуваючи занурення в чергову нічну нірвану, я був упевнений, що нічого нового для себе знову не побачу.

Через неможливість перервати низку цих прискіпливих сновидінь і, можливо всупереч здоровому глузду, я раптом вирішив, навпаки, налаштувати себе на продовження такого сну (а що мені було втрачати?), але одразу ж подумки додав сам собі:

- "Але з умовою, що зможу потім пригадати його деталі та розібратися, чому цей старий мене переслідує".

Вже переступаючи тонку грань задзеркалля, я якимось невідомим ще мені чином раптом абсолютно чітко відчув можливість втілення цих думок, яка увійшла в мене чиїмось невиразним стороннім голосом. І далі - нове занурення в сон...

Мої незвичайні відчуття в момент чергового переходу в стан сну, як виявилося, були не спроста. Новий старий "із задзеркалля", вже не уявлявся мені ефемерним і розмитим, а виглядав цілком реалістично. Попри моє величезне бажання одразу помститися йому за допитливі сни, наділяючи брудними епітетами, я цього робити не став, і ось чому. Відверто кажучи, він виявився зовні цілком приємним, і до того ж, мав очі вельми розумної людини.

Його одяг був занадто простий, щоб описувати. Я б навіть сказав, убогий; але акуратний і чистий. Загалом уся його зовнішність, включно з майже жебрацькими сандалями і довгою з капюшоном сорочкою, наштовхували мій, поглинений сном мозок, на аналогію з майже казковим персонажем - сивочолим старцем-віщуном. Принаймні так малювала моя уява...

Наша зустріч відбувалася десь на природі. Точніше це була величезна галявина з неймовірною кількістю сонячного світла, що більше скидалася на луг із масою різноманітних польових квітів. Захоплені ароматом і більшою мірою нектаром, над квітами кружляли сотні дивовижних бджіл, які наввипередки з ентузіазмом збирали важливий цілющий продукт.

Мій старий величаво, наче б під ним був трон, сидів на стовбурі величезного дерева, зламаного, вочевидь, сильною бурею. Уражене негодою дерево впало неймовірно вдало, утворивши своєрідний місток через невеличку річку, що спокійно несла свої води цим зеленим раєм...

Мій аватар стояв навпроти старця, наче винний учень перед гуру, і було відчуття, що ця мить наче зависла у просторі... Але раптом німа сцена між нами ожила, і я, ніби збоку, став спостерігати за тим, що відбувається.

- Так, добре. Тобто ти готовий спілкуватися або, принаймні, думаєш, що готовий.  Вірно? - з якоюсь підозрою в голосі промовив старий і, роблячи акцент на останньому слові, ще більше примружився, зменшивши до максимуму свої й без того вузькі, розумні очі.

- Ну, так - якось за звичкою швидко, відповів я, забувши, що це сон, у якому я вільний поводитися так, як хочу...

Частина 2-а

Мабуть, якось розгадавши мої думки, що відразу відобразилося в його погляді, старець спокійно їх парирував:

- Ти, звичайно, маєш право перервати цю розмову, я тут не для того, щоб тобі щось нав'язувати. Але хочу нагадати - ти сам дав згоду на продовження сну і навіть висунув при цьому умову. Чи не так?

- Звідки... - вирвалося в мене відразу.

- Звідки ви можете знати, що я і коли говорив??... Так, ні - це всього лише сон, і знати про це ви не можете в принципі. Блеф, далі можете навіть не старатися!

І далі, переконуючи більше себе, ніж старого, я продовжив:

- Усе це - лише моя ілюзія: і ви, і ваш образ, і навіть те, що ви нібито знаєте про моє бажання додивитись набридлий мені сон!

Починаючи обурюватися, я вирішив скоріше перервати цю сюрреалістичну ситуацію, що нервує мене:

- Думаю, на цьому я можу з вами попрощатися. І це - найкраще для вас продовження, бо мене вже кілька днів переслідує величезне бажання послати вас дуже далеко!..

Після цих слів у повітрі повисла неприродно довга пауза. Дочікуючись реакції старого, я навіть почав чути удари свого серця, які в якийсь момент чомусь почали резонувати з ударами його серця!

- Як моє серце може битися в унісон із його?! - протестувала моя логіка.

- Що відбувається?!!! - бунтував мозок.

Але якась потаємна частина мого внутрішнього "я" реагувала на все це напрочуд спокійно, зокрема і на маленький райдужний місток між нашими «серцевими центрами», який виявився тепер надто реальним, як для сну. Старий, як і колись, мовчав. Серця, навіть на відстані, билися як єдине ціле!

Як продовження магії, в якій райдужний міст відігравав важливе значення, у моїй свідомості, як проєкція, стали одна за одною виникати картинки з минулого. Здебільшого це були фрагменти снів, котрі, - як я тільки зараз усвідомив, - у потрібний момент будили мене своїми страшними сюжетами, запобігаючи зрештою загрозі моєму життю або життю інших людей!

Старий, начебто вийшовши з медитативного стану спокійним, врівноваженим голосом, як ніби нічого не сталося, продовжив: