Розділ Шостий

Велетенська блискавка розрізала небо. Від гуркоту, здавалось, здригнулась земля, а сталкер ледве встояв на ногах.

Небо майже повністю стало червоним. Повітря наповнив неясний гул, переплетіння тисячі голосів, що без зупину шепотіли в вухо:

- Помри. Помри. Помри...

Та Миколі було не до того.. принаймні не зараз. Сталкер зажав носа лежащому товаришеві та ледве не силою вбив пігулку йому у рота. Переконавшись, що той проковтнув її, стомлений чоловік зробив крок назад та роздивився друга детальніше.

Через дощ було складно щось розгледіти, та стрункість людини одразу кидались в очі. І була вона якоюсь хворобливою - бліда шкіра, що обтягувала кістки, чітко вказувала на це...

І це було останнє, що бачив Микола - сонливість таки відправила його в прірву забвення без снів...

...Пробудження було важким. В горлі, попри дощ, що ніяк не закінчувався, була пекельна пустеля, а все тіло горіло болем. Здавалось, що кричала кожна клітинка організму.

Зробивши неймовірне зусилля над собою, сталкер розплющив очі та припіднявся на лікті. Небо все ще було червоним, з поступово згасающим відтінком. Багнюка неначе запеклась, та від дощу вона розплилась знову.

Микола не хотів бачити товариша. Не хотів, бо знав, що побачить. З самого початку знав.. але не міг вчинити інакше.

Насилу повернувши голову, чоловік дивився на нерухоме тіло. Декілька разів, декілька кроків, декілька подихів... Щоб прикласти пальці до шиї. Щоб не відчути серцебиття. Щоб опустити повіки. Щоб померти...

В безсилому відчаї сталкер впав на землю, розпростерши кінцівки. Дощ заливав його виснажене тіло, байдужий до страждань інших. За потоками води не було побачити сльози, що лились з очей... Біль, нестерпний біль, що пробивався крізь зіниці.

Коли Дмитро зник в пустоті, Микола знав, що з ним трапилось. Знав, що той потрапив в просторову пастку, яку можна відкрити тільки ззовні... Знав, де саме її треба відкрити. Та доля зіграла з ним злий жарт.

Він не встиг, не зміг, не врятував, схибив... Виявився заслабким. І дощ, що тепер насміхається над ним, сміється по праву. Адже він переміг. Затримав, зламав, розтрощив, вбив...

Сталкер безцільно лежав та слухав дощ. Слухав голоси. Слухав себе. Та розумів, що це кінець. Всього, чого він досяг, що він зробив, що любив...

Микола зараз закурив би, та у нього не було ані цигарок, ані сірників. Та і не запалив би він вогонь в таку нагоду... І це була б остання цигарка в його житті.

Рішення було прийнято. Прийнято та розпочато до виконання.

Сталкер повільно дістав пістолет. Перемикнув запобіжник, відтянув назад верхню частину ствола, приставив до скроні...

Зоною пролунав постріл. Цього дня в небуття відійшла ще одна загублена душа...