Розділ П'ятий

Кап. Кап. Кап. Дощ байдужий. Холодний, неначе мерць. Безжалісний, неначе Смерть. Невблаганний, неначе кінець.

Єдине, що лишилось у сталкера - пистолет з одним набоєм, залишений неначе насмішка Долі, та дивом не втрачений під час втечі ніж. Намацавши його, у чоловіка сформувався відчайдушний план. Хтось навіть назвав би його божевільним.

Але треба було квапитись - червоний колір щедро пофарбував небо, а значить - близиться Викид. Безжальна хвиля, що знищує та спотворює на своєму шляху. За останні кілька десятків років він став значно рідшим... Але щоразу був неймовірно потужним. Уособлення невблаганної стихії, неминучої смерті, кінця всього живого. Ось що таке Викид.

Проте людство не було б людством, якби не знайшло протидії проти нього, хай навіть він  настільки жахливий та могутній. Вченими був розроблений спеціальний препарат - Анабіотик, що дозволяв пережити стихію навіть поза товстими стінами, хоч і коштувало це дорого. За можливість вижити та момент надлюдської сили ти платиш моментальної сонливістю, якій майже неможливо протидіяти, та жахливою виснаженістю згодом.

Микола завжди, в будь-якій ситуації мав при собі запас препаратів - і дуже пишався цим. Проте.. дістати їх був м'яко кажучи не найприємніший процес. Спосіб зберігання, винайдений сталкером, був наскільки надійний, настільки й болючий.

Анабіотики були зашиті під шкіру між великим та вказівним пальцями. І, відповідно, дістати їх можна було тільки розрізавши руку.

Захоплений реалізацію свого плана, сталкер навіть і не помітив, як біль, втома та голоси відійшли на другий план. Здавалось, навіть дощ притих, очікуючи розв'язки.

Кров щедро пролилась на землю. Чоловік ледве встиг підхопити дві маленькі пігулки, коли ті майже впали в багнюку - тоді був би кінець всьому. Тримаючи їх на ладоні перед собою, чоловік вагався, але через пару подихів заспокоївся та різко кинув до рота й проковтнув одну з них.

Різкий прилив сил неначе виростив крила, але одразу ж після нього прийшло неймовірне бажання спати. Проте сталкер передбачив і це - майже без розмаху він встромив лезо ножа собі в стегно аж по рукоятку...

Сонливість моментально пройшла, та її місце зайняв біль. Стиснувши зуби, Микола щосили стрибнув на схил та повис на ньому, вцепившись рукою за твердий шар ґрунту. Для цього потрібно було пробитись через кілька сантиметрів багнюки, але для стимульованих м'язів це не було проблемою.

Вільною лівицею, намагаючись не втратити пігулку, сталкер вирвав з ноги ніж. Усе його тіло вибухнуло пекельним болем, та залізна воля тренованого розуму витримала таке випробування.

Розкачавшись на руці опору, Микола вбив ніж в ґрунт якомога вище. Останній ривок втомленого тіла - і чоловік зміг перекинути ногу за край схила. Було б прикро, якби в цей момент він зісковзнув вниз, але.. не в цей раз.

Ведений інерцією, він нарешті опинилось на пагорбі, хоч ніж і залишився стирчати в схилі. Та це неважливо - головне, що Анабіотик у нього...

На центрі плато виднілось тіло. Чоловік знав, що це його найближчий друг - і зараз його життя залежало тільки від Миколи. Тож треба було діяти швидко, поки не стало занадто пізно...