Розділ Перший

Дощ... Дощ був невід'ємною частиною осінньої Зони. Монотонний гул крапель. Потоки води, що злились в монолітну завісу.

Важке дихання, конвульсивні вдохи та видохи, кроки з останніх сил... Легені, що горять неначе грішники в пеклі, пересохле горло, голова, що містить тільки одну думку...

"Біжи! Біжи, не зупиняйся!"

І вони бігли... Збоку було вірне плече товариша, з яким ти пройшов пекло, до того ж не один раз, а позаду тобі на п'ятки наступала Смерть.

Дощ, друг та вбивця. Чудова компанія, щоб померти, га? Але ці люди не збирались так просто здаватись. Не вони. Ті, хто ввійшли в пекло, надрав Дияволу копита і вийшли з перемогою.

Неначе друге дихання відкрилось у втікачів, коли вони зрозуміли, що біжать вже не вгору, по схилу пагорба, а вниз, до їхньої мети - старенького, покинутого багато років тому земснаряда...

Але за ці роки споруда стала прихистком для сотен сталкерів, згуртувавши їх. Тепер кожен може знайти в надбудові трохи припасів, залишених іншими пригодниками, та взяти їх в випадку необхідності. Але в такому випадку працює закон "Щось взяв - щось поклади". Звісно це можна зробити і згодом, при можливості, але затягувати не варто - сталкера не люблять тих, хто бере все і нічого не віддає взамін...

Іржаві металеві листи, свіжі, збиті з дуба дошки, ящики, розташовані коло залишків багаття - нехай земснаряд і не дуже презентабельним, але він є одним з небагатьох осередків тепла та затишку на холодному й небезпечному Півночі. Нехай його стіни давно мертві, але вони все ще пам'ятають... Пам'ятають так багато, що і життя не вистачить, щоб усе розповісти.

І зараз ще один спогад поповнить його колекцію - сталкери, відчайдушно тікаючи від невидимих вбивць, наступаючих їм на п'яти, поклали свої останні надії на це місце.

Вже підбігаючи до металевих сходів, два чоловіка почули хрип позаду себе. Раптом цей хрип став значно ближче, а згодом околицями пролунав крик Миколи - так звали одного зі сталкерів.

Кровосос залишив жахливий слід від своєї лапи на руці сталкера, та тепер втікачі могли бути впевнені - у них є кілька ударів серця безпеки, адже ці невидимі вбивці переслідували здобич на певній відстані один від одного, а наздогнавши та завдавши удару - відступали, бо кляті потвори перемагають за рахунок переваги в витривалості та свого камуфляжу...

Вже на сходах Дмитро - інший сталкер - зробив необережний крок та послизнувся, в наслідок чого його рука потрапила в аномалію, що та одразу ж сповістила радісним гулом, наповненим жадобою крові...

Чоловіка за руку підкинуло нагору, на дах надбудови, покритому гравітаційними вбивцями так, що і вдихнути не можна... З жахом в очах Микола дивився, як його товариша тягне за руку, крутить навколо та просто викидає в центр даху... Але людське тіло не витримувало таких навантажень і кінцівку з гучним чавком відірвало...

Останній момент, коли сталкер бачив Дмитра, був наповненим жахом. Повітря згустилось, потемніло навколо чоловіка, згодом зжалось і... товариш просто зник.

Тоді душа Миколи була наповнена бурею емоцій, але після зникнення друга з'явилась нова думка, нова надія. Надія на...