Засніжені думки о коханні

Минуло вже два тижні, я все ще був у лікарні. Я не думав за колись скажу таке, але мені здається що я закохався. Мої думки лише про Лорилею, я не знаю як це пояснити, можливо я просто перед самою смертю, хапаюсь за щось таке привабливе та спокійне для моєї душі. За ці дні Лорилея що дня приходила, та робила мій день кращим. Але вона ж янгол, а я звичайна людина, яка  невдовзі помре. Тоді про що я думаю? Коли вона приходила, вона сиділа ні кажучи ні слова просто дивилася на мене. Але сьогодні вона не прийшла. До мене зайшов якійсь чоловік, він за енергетикою був схожий на Лорилею, але був нібито інакшим

- То це ти той, кого 27-ма так жаліє? Дивно, вона настоювала на тому що ти особливий, але ти такий як і всі. 

- Ви хто? І хто така 27-ма? Я вас вперше бачу.

- Я 9-ий, мене призначили головним, для нагляду за Лорилеєю. Щоб вона нічого дивного не зробила. 

- Чого ви говорите про себе цифрами? Та як вас звати?

- Відповім лише на одне запитання, я Доріус. Хочу тебе попередити, ніколи не закохуйся, у подібних нам. Ти вб'єш що найменше ту кого кохаєш, а якщо у тебе вже є почуття любові, ніколи не кажи це у голос.

Я хотів відповісти йому, після того як встану з ліжка, але коли повернувся до нього, цього кактуса вже не було. А на тому місці де він стояв була листівка, я ніяк не міг зрозуміти що там було написано, тому швидко забув про лист. 

Вже була десята вечора, я почув Лорилею. Вона була засмучена, як тільки я сказав її ім'я, вона обійняла мене, що духу. 

- Як добре, що все добре - сказала вона - Я думала що вже не побачу тебе ніколи. Будь ласка живи, щоб не сталося, добре?

Ці слова були несподіванкою для мене, я повернув голову до вікна, та побачив що пішов перший сніг. 

- Добре - сказав я, та обійняв її у відповідь - Але будь поруч зі мною, для того щоб я жив.

Вона лише помахала головою.  Через декілька годин вона заснула,я дивився на її бліде обличчя 

- Така гарна немов сонячне проміння.- посміхнувся я та теж заснув. 

Коли прокинувся, то побачив що вона збирає мої речі 

- Що робиш? 

- Не бачиш? Додому забираю тебе. Лікар дозволяє, але треба щоб ти раз на два тижні приходив сюди, я буду піклуватися про тебе.

- Добре - сказав я, а вона у відповідь посміхнулася, "Що з моїм серцем? Так б'ється"- подумав я. Вона на мене подивилася, підійшла та наклонилася до моїх грудей

- Ти маєш рацію, сильно б'ється - вона знову посміхнулася 

- Я усе забрала, поїхали - додала вона, та ми поїхали.

Навколо було так гарно, а поруч з нею ще гарніше, поруч із нею я забув взагалі про те що до мене приходив той кактус, якого Доріул чи Доріус. Мені не було до нього діла, бо я зі своєю коханою.

Через годину ми приїхали, у дорозі я дуже втомився, тому одразу по приїзду, пішов відпочити. Прокинувся лише ввечері, а поруч та для кого я хочу жити