Те що називають смерть

Це була найкрасивіша зима у моєму житті, так я вважав поки не дізнався що смерть йде за мною.

- Доброго дня, мене звуть Дрейк. Я останнім часом не добре почуваю себе, в середині мене все ніби кипить та палає. Я не маю сил навіть на те щоб думати, моя голова одразу нібито з вати зроблена. - саме з цим прийшов я до лікаря, якого усі мені так рекомендували.

- Вітаю. Я Кларк Джонсон, буду радий вам допомогти, крім того що ви щойно розповіли, є те що вам заважає чи набридає? - запитав містер Джонсон з безглуздою посмішкою мене.

- Так, це все. - відповів я навіть незважаючи на те що останні кілька місяців я бачу щось дивне й в одночас неймовірно яскраве. Я не знаю коли саме та як це почалося, але відчуття від того що я останнім часом бачу одне те й саме.

Коли в перше я пішов до лікаря, я думав що мені скажуть що в мене перевтома, і що мені потрібно просто відпочити. Але мені нічого не скали та нічим не допомогли. Напевно через те що мій стан погіршувався, мої друзі і батьки почали постійно бігати навколо мене. Я почав бачити дивну дівчину, вона була така надзвичайно не звична для моїх очей, вона завжди дивилася на мене, хоча навкруги було багато людей. Деякий час я просто думав що вона сталкер, та дивачка яка просто закохалася у мене. Поки я не побачив те що мене мучить досі.

Коли я йшов до містера Джонсона в друге, то хотів почути те що в мене перевтома, але я помилявся. Як і минулого разу я просто іхав на метро, та нічого не передбачало біди, коли я знов побачив її. На цей раз вона не просто стояла та дивилася на мене, вона вказувала на щось рукою. Я вирішив вийти на наступній станції. Коли вийшов, то знову побачив її, яскраву, мов сонячне світло, вона все так само вказувала кудись рукою. Коли я подивився куди саме вага вказує, то дуже злякався, бо вона була там куди вона вказала. Спочатку я подумав що я бачу привидів, краще б це було так. Вона з'явилася за спиною, якогось дідуся і поклала свою руку на його голову, з її очей почали з'являтися сльози, а дідусь впав. Того дідуся відвезли до лікарні, але він помер. Я не розумів що сталося, бо це надто дивно, раніше я й подумати не міг що побачу щось подібне. Усю дорогу до лікарні, я думав що в мене був живий сон, але кудись я не повертав голову, та дівчина була там. Коли я приїхав до містера Джонсона у лікарню, він мене відправив на повне обстеження. Як виявилось, у мене четверта стадія лімфоми. 

Невже, та клята дівка, а щось потойбічне? І що тепер, я можу вважати себе мертвим? І.. чому... мені так страшно? Невже цей страх перед самою смертю? А та дівчина, це те що називають смерть?