ретроспективно, озираючись назад, умовно ділю всі щасливі миті на безтурботність юності, коли ще радість видається за належне й здебільшого не залишає спогадів, а лише враження, як наче у старім кіні про Брайдсгед, -
і усвідомлене диво, коли ти вже напевне знаєш про минучість, навшпиньки, аби не сполохати, обходиш, торкаєшся ледь чутно, із кожним порухом діафрагми майже фізично відчуваєш відлік, відпущений тобі цим незбагненним метрономом, вбираєш моменти і додаєш до потаємної скарбнички, щоби колись, крізь роки, вертатися і роздивлятися, немов у вітражі, те невловиме безмежне "моє"
14.02.2023
Відредаговано: 26.03.2023