Між розумом і тобою

Минув тиждень. Усього один тиждень — але для Скай він виявився якимось нереальним. Ніби життя раптом звернуло в інший бік. Тиждень, відколи Скай і Логан перестали ховатися від власних почуттів. Перестали вдавати, що між ними нічого немає. І вперше — просто обрали одне одного. І просто дозволили собі бути щасливими.

«Фабіан, звісно, усе зрозумів першим. Тоді він довго дивився на Скай, примружившись:
— Ось воно що… — протягнув він із задоволеною усмішкою. — Значить, мій геніальний план таки спрацював.
І вперше Скай не закотила очі, не огризнулася, не кинула в нього чимось колючим. Вона просто… усміхнулася. Легко. Спокійно. По-справжньому. І в той момент навіть Фабіан зрозумів — усе справді змінилося.»
Скай дозволила собі жити. Не за правилами. Не так, як «треба». А так, як хочеться. Батьки, звісно, нічого не знали. І не мали дізнатися. Вони з Логаном надто добре навчилися грати ролі. Надто переконливо. Кожен ранок починався однаково — і саме в цій повторюваності було щось особливе. Невелика кав’ярня на розі. Запах свіжої кави. Улюблене горіхове лате. Короткі погляди, від яких усередині ставало тепло. Вони виходили разом — тримаючись за руки, іноді обіймаючись, забуваючись на секунду… А потім — ніби за сценарієм — розходилися. Сідали в різні машини. Гра починалася знову. Але в університеті… Там усе було інакше. Кожна можливість ставала їхнім маленьким світом. Випадкові зустрічі, вкрадені хвилини, тихі розмови. А майже щоночі — якщо вдавалося — Логан пробирався до неї. І тоді все ставало по-справжньому їхнім. Вони засинали поруч, говорили про все й ні про що, сміялися, просто мовчали, відчуваючи одне одного. Це було… як у фільмі. Цей тиждень був ідеальним. Надто ідеальним.
— Я досі не розумію, як тобі міг сподобатися цей фінал, — обурено сказала Скай, стоячи біля вікна й схрестивши руки на грудях. Сонячне світло падало на її волосся, роблячи його майже золотим.
— Тому що він геніальний, — із важливим виглядом відповів Фабіан. — Але, звісно, не всім дано це зрозуміти.
— О, вибач, я забула, що розмовляю з кінокритиком світового рівня, — з’їдливо кинула вона.
— Нарешті ти це визнала.
Майя, яка стояла поруч, уже не стримувала сміху:
— Я не можу… ви як стара сімейна пара.
— Не лестощі йому/їй, — одночасно відповіли Скай і Фабіан.
І саме в цей момент… Скай відчула знайомі руки на своїй талії. Теплі. Впевнені. Серце одразу збилося з ритму. Вона ледь встигла вдихнути, як відчула легкий поцілунок у щоку й одразу напружилася. Швидко відсторонилася та озирнулася навколо — чи ніхто не бачив. Надто відкрито. Надто небезпечно. Скай схрестила руки на грудях і суворо подивилася на Логана:
— Ми ж домовлялися.
Логан лише усміхнувся, ніби її серйозність його тільки забавляла. Він ліниво розвів руками:
— Розслабся, Хантвелл. Ніхто не дивиться.
— Ти в цьому впевнений? — тихо, але з натиском відповіла вона.
— Абсолютно.
— Та кому ти потрібна, Скай, — втрутився Фабіан, із цікавістю спостерігаючи за ними. — Тож можеш спокійно обтискатися зі своїм… — він зробив паузу й хитро всміхнувся, — Хлопцем.
Скай різко повернулася до нього:
— Фабіан.
У її голосі прозвучало попередження. Він підняв руки у вдаваній капітуляції:
— Що? Я просто констатую факт.
Майя тихо розсміялася, прикриваючи рот долонею. Логан тихо усміхнувся, дивлячись на Скай тим самим поглядом, від якого в неї всередині все стискалося.
— Бачиш? Навіть громадськість не проти, — додав він упівголоса.
Скай закотила очі, але кутики її губ усе одно зрадницьки здригнулися.
— Ви обидва неможливі, — пробурмотіла вона.
Логан трохи сильніше стиснув її талію й тихо, з тією самою впевненістю, від якої в неї перехоплювало подих, промовив:
— Зате ти все одно моя.
І від цих слів усередині знову стало тепло… Вона могла скільки завгодно вдавати, що тримає все під контролем. Але поруч із ним — це було просто неможливо.
До їхньої компанії підійшов Джейк, звично закинувши рюкзак на одне плече.
— Привіт, народ, — коротко кивнув він усім, а потім, навіть не даючи нікому толком відповісти, одразу перейшов до справи: — У п’ятницю Крісті влаштовує вечірку. Усі йдемо?!
Фабіан ніби тільки цього й чекав. Він різко пожвавішав, випрямився й плеснув у долоні:
— О, нарешті! Хоч якась нормальна подія в цьому нудному житті.
Скай лише похитала головою, уже наперед знаючи, чим це закінчиться.
— Ти як дід, — пробурмотіла вона.
— Ей! — обурився Фабіан, але без злості. — Мені взагалі-то терміново треба шукати дівчину.
Він примружився, вказуючи на Скай:
— А то навіть у тебе вже є хлопець. І зауваж — завдяки кому?
Зробив паузу й із важливим виглядом додав:
— Дядечку Фабіану.
Скай закотила очі:
— О, так, звісно. Геній маніпуляцій.
— Не просто геній, — поправив він, — А стратег.
І тут же всміхнувся:
— Хоча, якщо чесно, я був упевнений, що ти постарієш в обіймах підручника.
— Кларк… — попереджувально протягнула Скай.
І вже наступної секунди вдарила його долонею по плечу.
— Ай! — обурився він, відступаючи на крок. — Ти взагалі нормальна?
Він одразу повернувся до Логана, ніби шукаючи підтримки:
— Ти взагалі бачиш, із ким зустрічаєшся? Вона ж небезпечна.
Логан не витримав і розсміявся. Він притягнув Скай ближче до себе за талію, стримуючи, щоб та не завдала другого удару:
— Я взагалі дивуюся, як ви досі одне одного не повбивали.
— Я теж, — буркнула Скай, але вже з легкою усмішкою.
Фабіан, не втрачаючи моменту, випрямився з гордим виглядом:
— Тому що я ідеальний друг. — він зробив паузу, а потім додав із самовдоволеною усмішкою: — І майже як брат.
Скай уже насторожилася. І недарма.
— Тільки я, між іншим, знаю, у скільки років у неї виросли груди…
— Фабіан! — Скай різко підняла брови й знову вдарила його по плечу.
— Ай, та за що?! — він схопився за руку, щиро обурений.
Логан, уже не приховуючи цього, сміявся:
— А от тепер мені справді стало цікаво.
Скай закотила очі:
— Звісно. Дуже цінна інформація.
Вона швидко схопила свою сумку з підвіконня, явно вирішивши рятуватися втечею, поки розмова не зайшла ще далі.
— Усе, я йду, — відрізала вона.
Повернулася до Майї, яка стояла поруч, захоплено переписуючись у телефоні:
— Ходімо на пару. Поки я тут когось не вбила.
Майя, не відриваючись від екрана, усміхнулася:
— Уже йду.
Але перш ніж піти, вона все ж підняла погляд на Джейка:
— Я буду на вечірці. З Рейчел.
Джейк кивнув:
— Чудово.
Фабіан щось невдоволено пробурмотів собі під ніс, але ніхто особливо не звернув уваги. Скай уже тягнула Майю за руку до виходу з аудиторії. І тільки коли вони відійшли трохи далі, вона тихо видихнула:
— Він колись мене доведе…
Але, попри слова — в кутиках її губ усе одно ховалася усмішка.
Щойно професор увійшов до аудиторії, гул голосів миттєво стих. Шепіт, сміх, розмови — усе обірвалося, ніби за помахом. Сьогодні була спільна пара у Метьюса. Раніше Скай терпіти не могла ці заняття — довгі, нудні, виснажливі. Але тепер усе змінилося. Тепер вона чекала на них. Тому що саме тут у них із Логаном з’являвся шанс бути поруч. Хай не відкрито, хай обережно — але поруч.
Зазвичай він сидів позаду, поряд зі своїм другом, іноді ловив її погляд, іноді дражнив короткими повідомленнями. Цього було достатньо. Майже. Але сьогодні все пішло інакше.
Щойно викладач переступив поріг, Логан, не вагаючись, підвівся зі свого місця й попрямував просто до неї. Швидко. Рішуче. Скай навіть не встигла зреагувати. Він сів поруч — надто близько. Майже впритул. Так, що в неї не залишилося ні часу, ні можливості відсунутися чи пересісти. Вона тихо видихнула, ледь помітно похитала головою, розуміючи, що сперечатися зараз марно.
Логан це вловив і всміхнувся — легко, самовпевнено. Не кажучи ні слова, він поклав руку їй на коліно. Спокійно. По-хазяйськи. І повільно провів пальцями, ніби це був найнормальніший жест у світі. Дівчина завмерла. Усе тіло миттєво напружилося. Вона швидко озирнулася навколо — чи ніхто не дивиться. Серце забилося швидше.
— Ти мене відволікаєш, — прошепотіла вона, не повертаючи голови. У голосі звучало роздратування, але надто тихе… надто невпевнене.
Хлопець нахилився трохи ближче, і його голос торкнувся її вуха:
— Справді? А мені здається, ти й сама не проти відволіктися.
Він усміхнувся, не прибираючи руки, навпаки — трохи сильніше стиснув пальці, ніби перевіряючи її реакцію.
Скай стиснула губи, намагаючись зберігати спокій:
— Логан…
— Мм? — ліниво озвався він.
Вона нарешті повернула голову й суворо подивилася на нього:
— Прибери руку.
Він витримав її погляд, і в очах промайнув виклик із легкою насмішкою:
— Не хочу.
На секунду між ними повисла напруга. А потім він нахилився ще ближче й тихо додав:
— Ти надто красива, щоб просто сидіти й робити вигляд, ніби мене тут немає.
Скай шумно видихнула й відвернулася до дошки, намагаючись зосередитися на лекції, але думки вже остаточно розсипалися. А його рука так і залишилася на її коліні. І, судячи з його задоволеної усмішки, прибирати її він точно не збирався.
До середини пари аудиторія помітно «втомилася». Гул став тихішим, хтось уже ліниво гортав зошит, хтось підпирав голову рукою, намагаючись не заснути під рівний голос професора.
Скай теж втомилася… але зовсім з іншої причини. Вона вже перестала боротися. Рука Логана так і лежала на її коліні, і якщо спочатку це збивало її з думок, змушувало нервувати й озиратися, то тепер… тепер вона просто вдавала, що нічого не відбувається. Хоча щоразу, коли його пальці повільно ковзали по її шкірі або перепліталися з її пальцями під партою, всередині все зрадницьки стискалося.
— Так, мені потрібна твоя допомога, — прошепотіла Майя, нахиляючись до неї.
Скай повернула до неї голову, вдячна за можливість відволіктися:
— Із чим?
— Вечірка у Крісті. Я не знаю, що вдягнути. Взагалі.
Скай на секунду замислилася:
— А що в тебе є?
— Усе не те, — стражденно видихнула Майя. — Або надто «мила дівчинка», або «я надто старалася».
Скай усміхнулася:
— Візьми щось посередині.
— Дуже корисна порада, дякую, — скептично прошепотіла Майя. — Може, чорну сукню? Ту, коротку?
Скай кивнула:
— Вона класна.
— Надто класна, — Майя примружилася. — Я не хочу виглядати так, ніби йду відбивати чийогось хлопця.
Скай тихо хмикнула:
— Тоді не вдягай підбори — і одразу мінус половина загрози.
Майя ледь не розсміялася:
— Логічно.
Вона на секунду перевела погляд вниз і помітила, як під партою пальці Логана все ще гралися з рукою Скай.
— А ти? — пошепки спитала вона. — У чому підеш?
Скай знизала плечима:
— Ще не думала.
— Брешеш, — Майя всміхнулася. — Ти вже продумала три варіанти.
Скай закотила очі, але кутики губ здригнулися:
— Максимум два.
— Покажеш потім?
— Якщо ти перестанеш мене допитувати.
— Не обіцяю, — тихо фиркнула Майя.
Логан відкинувся на спинку стільця, усе ще тримаючи руку Скай під партою, але погляд його вже ковзнув аудиторією. Він трохи нахилився до Джейка, кивнувши кудись уперед:
— Бачиш того? Другий ряд, у синьому худі.
Джейк ліниво подивився в той бік:
— Того, що вже хвилин десять сидить в одній позі?
— Ага.
— Він не слухає. Він завис.
Логан тихо усміхнувся:
— Думаю, він зараз або засне, або прокинеться вже на наступній парі.
Джейк хмикнув, прикриваючи рот рукою:
— Ставлю на друге.
— Слабак, — фиркнув Логан. — Я б поставив, що він зараз упаде обличчям у зошит.
Джейк перевів погляд на нього й примружився:
— Ти зараз серйозно це обговорюєш, поки тримаєш Скай за руку?
Логан навіть не глянув на нього:
— І що?
— Ти взагалі розумієш, що палишся?
Логан нарешті повернув голову й усміхнувся:
— Мені байдуже.
Джейк підняв брови:
— О, усе. Діагноз зрозумілий.
— Який ще діагноз?
— Закоханий ідіот, — спокійно відповів Джейк.
Логан тихо розсміявся:
— Заздриш?
— Трохи, — чесно кивнув Джейк. — Але більше хвилююся за тебе.
— Із чого б це?
Джейк кивнув у бік Скай:
— Ти занадто явно на неї дивишся.
Логан перевів погляд на неї — буквально на секунду, але цього вистачило. В очах майнуло щось м’яке, зовсім не в його стилі.
— І?
— І це не схоже на тебе, — знизав плечима Джейк. — Раніше ти максимум номер питав і забував через день.
Логан усміхнувся, але вже тихіше:
— Значить, вона не «раніше».
Джейк похитав головою, усміхаючись:
— Ти пропав.
Логан нічого не відповів. Лише сильніше переплів пальці зі Скай під партою. А потім, ніби між іншим, нахилився трохи ближче до Джейка й тихо додав:
— І навіть не хочу вибиратися.
Джейк прикрив рота рукою, намагаючись не засміятися. Професор у цей момент відвернувся до дошки, щось записуючи. І цього виявилося достатньо. Логан миттєво нахилився вперед. Надто близько. Його дихання торкнулося шкіри біля її вуха, і Скай завмерла, навіть не встигнувши зреагувати.
— Я шаленію від тебе, — прошепотів він тихо, майже ліниво, але з тією самою інтонацією, від якої в неї збивалося дихання.
Його рука стиснула її коліно трохи сильніше. Скай різко вдихнула. Щоки спалахнули, серце вдарило десь у горлі.
— Ти… — вона повернула до нього голову, збираючись щось їдке сказати, повернути контроль…
— Містере Ріверс.
Голос професора пролунав надто близько. Скай здригнулася й миттєво відсахнулася, ніби її спіймали на місці злочину. Метьюс стояв поруч, знявши окуляри й дивлячись на них із явним інтересом.
— Сподіваюся, ви так захоплено обговорюєте проєкт, — спокійно промовив він, — Дедлайн якого, нагадаю, вже наступного тижня?
В аудиторії зависла тиша. Кілька людей повернули голови. Логан же виглядав так, ніби його це взагалі не стосувалося. Він відкинувся на спинку стільця, навіть не прибравши руки, і з легкою усмішкою відповів:
— Звісно. Уточнюю деталі.
Десь позаду хтось тихо хмикнув. Професор перевів погляд на Скай:
— Цікаво. Тому що міс Хантвелл уже здала ваш проєкт мені на перевірку.
Скай відчула, як усередині все стиснулося. Вона кинула швидкий погляд на Логана, очікуючи, що він хоча б зараз замовкне. Але ні. Він лише трохи нахилив голову, ніби це тільки додало ситуації цікавості:
— Так я саме з нею й обговорюю… — спокійно продовжив він, — як зробити презентацію гідною.
Метьюс дивився на нього ще секунду, а потім усміхнувся й похитав головою:
— Молодь…
Він повернувся до кафедри й уже голосніше звернувся до всіх:
— Нагадую: наступної середи — презентація. Постарайтеся зробити щось, на що я скажу «вау», а не «ну, нормально».
Аудиторія ожила, почулися невдоволені зітхання й тихі обговорення. Скай, не витримавши, різко штовхнула Логана ліктем під партою.
— Ти взагалі коли-небудь думаєш? — прошипіла вона.
Хлопець лише тихо усміхнувся, не приховуючи задоволення:
— Тільки про тебе.
Вона закотила очі, але кутики її губ усе одно зрадницьки смикнулися. І, здається, він це помітив.