"Миргородська" - це круто!

     - Розказуй! - Ізяслава від нетерпіння аж підскакувала на місці, що явно не подобалося шкільному стільцю доісторичної епохи, який внаслідок цього кожної хвилини готувався до відправки у вищезгадану доісторичну епоху.

    - Та що розказувати? Сова подумала, що ти блефуєш з тим диктофоном... Ми з мамою зайшли в кабінет Гарбуза (від автора: ви ж пам’ятаєте, що він директор цієї школи?) і вона давай співати соловейком про те, що я її неправильно зрозуміла і що сучасні діти — таакі вигадники! А я мовчала-мовчала, дослухала цю пісню про Роланда, ой, тобто про свою багату уяву, та й кажу: “Та ні, не так все було!” і вмикаю диктофон. Бачила ти б її обличчя! Вона стала схожа на отого зеленого кошмарика зі старого фільму “Мисливці за привидами”. А потім я-я-як заволає: “Я не можу співпрацювати з такими дітьми і такими батьками!” і вилетіла з кабінету. Здається, я таки залишаюсь в цьому класі.

     Віка здвигнула плечима, напевно обдумуючи, яка ж із двох катастроф менша — історичка з вісімкою за чверть чи Сова з букетом психічних розладів.

    - Дівки! Ау! - до них підскочив Артем, хлопець Віки й однокласник їх обох. - Ви знаєте, що Сову прибирають з класного керівництва? Я тільки що в учительській підслухав.

     Тут невеличке роз’яснення: Артем був душею компанії й узагалі класним хлопцем. Вони з Ізяславою дружили з початкової школи й були як Пітер Паркер і Мері Джейн Вотсон зі “Щоденників супергероя” (P.S.: це не канон, вони там просто дуже круті друзі). Єдиним мінусом Артема була звичка репетувати над вухом всілякі пакості, коли Ізяславі телефонували з Києва батьки.

   - Ти серйозно? Гарбуз її “кишнув”? - дівчата наперебій допитувалися про таємні новини з учительської.

     - Вона зараз бігає між батьками й просить, щоб вони написали петицію на її захист до директора. Оооо! - Артем подивився кудись над головою Віки. - А зараз у нас буде другий акт Марлезонського балету! Шоу починається!

    До них прямувала “еліта” на чолі з Аліною, яка мала такий вираз обличчя, наче вчора об’їлася нестиглої аличі, а тепер спостерігала всі наслідки цього необдуманого вчинку.

     - Як ви насмілились? Як вам взагалі прийшло в голову навести наклеп на нашу класну керівницю?! Я давно казала, що дітей з ТАКИХ сімей потрібно просто ізолювати від порядних людей! Та ви — шкідники суспільства! Та ви... Та ви... Та хто ви взагалі такі, щоб...

     Договорити вона не встигла. Можливо, їй просто забракло слів від обурення, але свідки тих подій пізніше стверджували, що все було набагато очевидніше — просто досить складно виголошувати гнівну тираду, коли тобі на голову ллється газована вода (“Миргородська сильногазована”, її дуже любить мама Ізі й привчила доньку ще тоді, коли та жила в Києві). Таким чином Ізяслава дослідним методом підтвердила слова про шкідництво в суспільстві, для себе аргументуючи це тим, що вона перевела слова Аліни з розряду порожньої балаканини на рівень підтверджених звинувачень. Коротше кажучи, зірка школи сьогодні мала свято, оскільки вперше в житті сказала правду.

     Алінка з диким вереском, якому позаздрила б найкрутіша баньші, рвонула до класу. Через хвилину звідти вискочив Андрій й дикими очима витріщився на Ізяславу.

    - Ти... Ти... Ти це навіщо? - напевно це єдине, що йому в критичний момент прийшло в голову.

    - А ти в ненаглядної своєї спитай!

    - Вона не... Та ти взагалі поводиш себе як вулична хуліганка!

    - А ти хочеш навчити мене правил поведінки? - Ізя з викликом подивилася Андрію в очі й “зависла” на кілька секунд. Власне, червоний, як бурак, Андрій теж перебував у нірвані, осмислюючи пропозицію з навчання правил поведінки.

    - Золотаренко! - Ізяслава скривилася, повернувшись до Жовтої Дині, й уся магія моменту розвіялась. - Ти завтра прибираєш в актовій залі! І...

  Напевно, вона хотіла знову викликати в школу тітоньку Німфодору, але згадала, як отримала кадильницею з-під лаванди в лоба за те, що ображала “кровиночку”, себто Ізяславу, й затнулася на півслові.

   Ізяслава, не змінюючи виразу обличчя, повернулася й пішла до класу, але в цій рудій голові вже жебонів план помсти. Все-таки не дарма директор називав її “нічним жахіттям” їх взірцевої школи.