Сила дуба

За кілька днів стало сухо і Катруся з дідусем та бабусею пішла згрібати листя. А його нападала сила силенна. І кожен листочок такий своєрідний, не схожий на інші. Та найбільше їй подобається кленове листя, воно таке широке, тоненьке та ще й різнокольорове. Назбираєш букетик такого листя і тепліше на душі стає.

Щоб якось розважити внучку, дідусь запропонував сходити до лісу. Здавалося, що осінь його зовсім не торкнулася. Ялинки, як і влітку, привітно зустрічали їх у своєму пишному зеленому вбранні. І лише там, де зустрічалися листяні дерева, відчувався пензлик осені. 

Дідусь з онучкою підійшли до старезного дуба.

 - Пам’ятаю, ще малим я приходив до нього збирати жолуді чи просто в затінку посидіти, — почав свою розповідь дідусь. - Стільки років пройшло, а він анітрохи не змінився. 

 - А скільки ж йому років? - поцікавилася Катруся.

 - Та хто його зна. Може, сто, а, може, й більше.

 - Сто років? - не повірила дівчинка.

 - Для дуба це звична річ, деякі дерева можуть і 500 років жити, а то й більше.

Катруся на мить задумалася: це ж скільки всього бачив цей дуб за сто років, скільки людей приходило сюди до нього, важко навіть уявити.

 - А ще, — продовжував дідусь, — дуб має велику силу та енергетику. Якщо тобі погано чи щось турбує, потрібно підійти до нього, обійняти й так постояти кілька хвилин. Відразу відчуваєш прилив сил та енергії.

Катруся підійшла до дерева і міцно притулилася до стовбура. На фоні цього столітнього велетня вона здавалася такою маленькою і беззахисною, але сильною духом і сповненою рішучості.

Ще довго вони з дідусем гуляли лісом, назбирали жолудів, навіть гриб знайшли. 

Додому Катруся йшла заряджена енергією та позитивом.

 - То все від того дуба, — думала вона і була абсолютно права.