Івана Купала

Липень — серце літа. Тут сонце найспекотніше, ночі найкоротші, а дні… пролітають непомітно.

Сьогодні свято Івана Купала і ввечері Катруся з бабусею підуть до річки, де будуть проходити святкування. Вони ходили туди минулого року і їй дуже сподобалась ця подія. Спочатку вона спостерігала, як дівчата плели величезні вінки з різноманітних квітів та трав, а потім пускали їх на воду. За мить річка стала вкритою десятками віночків, які спокійно пливли за течією.

 - Вважалося, що куди вінок попливе — звідти потрібно чекати свого судженого, — пояснювала бабуся. - А якщо вінок прибило до берега, це означало, що цього року дівчина ще не вийде заміж.

Тепер Катрусі стало зрозуміло, чому дівчата із таким хвилюванням стежили за своїми віночками, які кожної хвилини ставали все менш помітними, а згодом і зовсім зникли на річкових просторах.

А далі починалося найцікавіше — почали розпалювати величезне вогнище. Для нього заздалегідь підготували величезну гору хмизу, яка була складена у вигляді конуса. І ось вже довжелезні вогняні язики швидко почали пробігати по гілках, піднімаючись все вище і вище вгору. За мить багаття сягало висоти в кілька метрів. Та варто було полум’ю трохи сповільнитись і зменшитись, як кілька відчайдушних хлопців та дівчат, розігнавшись почали через нього стрибати. Катруся так хвилювалася за них, що навіть кілька разів заплющувала очі. 

 - Я б ніколи на таке не наважилася, — пошепки сказала вона бабусі.

 - То справді дуже ризикова справа, — погодилася бабуся, — але цій традиції вже сотні років і завжди знаходяться сміливці, які таки мають в собі силу перестрибнути це вогнище.

Так непомітно і цікаво пройшов час і вона з бабусею повернулася додому.

Ця подія надовго їй запам’яталася, тож і сьогодні в передчутті вечора вона сиділа на гойдалці в садку, коли до неї підійшов дідусь.

 - Про що мрієш? - запитав він.

 - Думаю про те, як ввечері підемо з бабусею на свято. Там так цікаво і незвичайно.

 - Так, це дуже цікаве свято. А скільки легенд із ним пов’язано.

 - А розкажи хоч одну, — попросила Катруся.

 - Ну слухай.

І дідусь почав свою розповідь:

 - Кажуть, що в ніч на Івана Купала в лісі розквітає квітка папороті. Квітне вона всього кілька хвилин та має чарівну силу. Той, хто знайде її, буде розуміти мову птахів та тварин, а також йому відкриється інформація про заховані скарби. Якось один чоловік вирішив піти вночі за цією квіткою. Ще вдень він знайшов в лісі галявину, де росла папороть, тож точно знав куди йти. Але не встиг він зайти до лісу, як дорога почала плутатися, позаду було чути дивні звуки та голоси. Нечиста сила всіляко хотіла залякати його, щоб не знайшов він ту квітку. Та чоловік не злякався, а продовжував іти. І от прийшов він до того куща і побачив неймовірної краси квітку. Вона була червона і, здавалося, що від неї віяло полум’ям. Чоловік швидко її зірвав і заховав під сорочку. В ту саму мить всі дива навколо припинилися, ліс став привітним і знайомим і чоловік без перешкод повернувся додому.

 - А далі що? Він став розуміти мову птахів і тварин? Знайшов скарби? - не могла стримати свою цікавість Катруся.

 - Та хто його знає, — відповів дідусь, — що від людей чув, то й розказав. А чи було то, чи ні хто його знає.

 - Не лякай мені своїми казками дитину, — з посмішкою промовила бабуся. - Ходімо, внучко, будемо збиратися на свято.