На рибалку

Звечора тато з дідусем почали збиратися на рибалку. Склали вудки, садок для риби підготували та ще всяку всячину рибальського  приладдя.

 - А можна мені теж з вами? - запитала Катруся.

 - Але ж це дуже рано вставати потрібно, не виспишся, — застеріг тато.

 - А я вже зараз піду спати, щоб рано прокинутися. Ну, будь ласка, візьміть мене з собою.

 - Добре, — погодився тато,- але ще раз попереджаю, що підйом буде о 3 ранку.

Катруся так боялася проспати, що майже всю ніч прокидалася, дивилася у вікно чи не настав ще ранок. Тож щойно татко підійшов до неї, вона відразу розплющила очі, так що той аж здивувався.

 - Оце я розумію бажання поїхати на рибалку, — засміявся він.

Катруся швидко вмилася, одяглася і вийшла на вулицю. На дворі вже було видно, але сонце ще не зійшло. Повітря таке чисте і прохолодне, на небі жодної хмаринки. В садку весело щебетали пташки.

Їхати довелося недовго, озеро було на лузі за селом. А там вже зовсім інша атмосфера: в траві весело дзюркочуть коники, куди не глянь — зеленіє трава, з якої виглядають волошки та ромашки. Навкруги неймовірний спокій та тиша, яку час від часу порушує сполохана пташка. А ось і озеро. Воно було невелике, але прозоре і чисте, водяна гладь, немов дзеркало, відображала в собі все навколо. Легенький туман підіймався над поверхнею і здавалося, що з води йшов пар. 

Та варто було Катрусі повернути голову, як вона застигла від небаченого дива — на небі почало сходити сонце. Перші промені несміливо показалися на горизонті, вкривши сонячним сяйвом все навкруги, а далі сонце підіймалося все вище і вище, вітаючи новий день. Здавалося, що вся природа навкруги притихла, вітаючи це небесне світило.

Від задумів Катрусю відірвав тато.

 - Гарно, правда ж?

 - Ага, — тільки й змогла вимовити.

 - Гайда рибу ловити, поки сонце не пече.

Дідусь дав Катрусі вудку, показав як і куди закидати. Настав час очікування. Поплавок нерухомо стояв на поверхні води, а Катруся не зводила з нього очей, боячись пропустить момент кльову. Час ішов, а нічого не відбувалося. Та раптом поплавок занурився під воду, потім визирнув і знову заховався у воді.

 - Клює! - пошепки сказала Катруся і швиденько почала витягувати вудку. 

Серце почало прискорено битися, руки тремтіли. За мить сріблястий карасик вже був у неї в руках. Здавалося, що це найбільша і найгарніша риба, яку вона колись бачила.

 - З почином тебе, — сказав татко. - Тепер ти справжній рибак.

Далі Катруся спіймала ще пару рибенят, та оте переживання, яке вона відчула під час першого кльову, не можна було ні з чим порівняти.

 - Час вже і поснідати, — сказав дідусь, дістаючи із сумки бутерброди та чай.

Якими ж смачними були ті бутерброди, вдома зовсім не такі, а тут посеред лугу біля озера це було щось неймовірне.

Додому Катруся поверталася втомлена, але задоволена. Вона гордо показувала мамі та бабусі свій улов і з неймовірним захопленням розповідала про свою першу рибалку.

 - Я тепер завжди буду з вами їздити, — сказала вона ввечері татку.

І дійсно, попереду в неї буде ще багато рибалок, та ота перша залишиться у спогадах на все життя.