Милі пухнастики

Одного разу тато прийшов з роботи з коробкою в руках і покликав Катрусю до себе.

 - Готова до сюрпризу? - загадково спитав він і відкрив коробку.

В ній сиділо двоє маленьких сіреньких кроленят, які сполохано дивилися на дівчинку.

 - Це мені? - не могла повірити Катруся.

 - Так, буде твоє господарство. На городі вже грядочка в тебе є, а тепер і кролики будуть. Але за ними догляд потрібен, годувати їх треба. Справишся?

 - Так, так. Я буду дуже старатися. А що вони полюбляють їсти?

 - Влітку та весною найкраще для них — свіжа травичка. Але давати можна далеко не всю зелень. Добре підходить кульбаба, конюшина, полин. Ще можна яблука буде давати та капустяне листя чи моркву, — пояснював татко.- Але є рослини, які не варто давати, наприклад, звіробій, чистотіл, дурман.

Катруся на мить розгубилася. Вона зовсім не розуміла як виглядають рослини, про які говорив татко. І як же вона тепер буде годувати своїх кроликів? Але на допомогу прийшов дідусь:

 - Не хвилюйся, внученько, я покажу тобі всі трави, які можна збирати. Так що ці милі зайчата будуть задоволені.

Наступного ранку Катруся з дідусем взяли кошика та пішли до яру збирати траву для кроленят. Дорогою дідусь показував, що можна брати, а від чого краще відмовитися. На мить Катрусі навіть здалося, що вона не зможе запам’ятати усі ці рослини, адже їх так багато. Та згодом вона вже легко могла відрізнити одну травичку від іншої, а кошик швидко наповнювався соковитою зеленню. 

Вдома вона охайно розклала траву в клітку, де сиділи кролики й зацікавлено споглядала, з яким апетитом вони її смакували.

Так у Катрусі з’явився новий обов’язок. Тепер щодня вона брала кошик і йшла шукала для кроликів травичку. Ходити далеко і довго не доводилося, адже зелені в цю пору року завжди було вдосталь. Дівчинці навіть подобалося її нове заняття, адже на галявинах, куди вона ходила, було так затишно, що навіть додому не хотілося повертатися. Інколи з нею ходив дідусь, тоді ця прогулянка доповнювалася ще цікавими розповідями про рослини та тварин, яких він знав безліч.

Одного разу під час пошуку травички Катруся побачила, як щось шелеснуло біля кореня старого дерева. Від несподіванки вона зупинилася і завмерла на місці. Їй стало страшно, серце почало прискорено битися, а долоні спітніли. 

 - Раптом це якийсь страшний звір, — подумала вона і сльози навернулися на очі.

Але з трави ніякий звір так і не з’являвся, а цікавість брала своє, тому Катруся потихеньку ближче підійшла до дерева, щоб подивитися, що ж там таке. Те, що вона побачила, здивувало і порадувало її водночас: під коренем дерева була широка нора, в якій сиділо двоє маленьких зайченят. Побачивши дівчинку, вони швиденько сховалися так, що їх зовсім не стало видно. Катруся кілька хвилин непорушно стояла біля дерева, але зайченята так і не з’явилися більше.

Вдома вона в захваті розповіла всім про свою зустріч. Наступного дня вона знову пішла до дерева, де була нора зайців, але нікого там не побачила. На всякий випадок вона вирішила залишити біля входу в нору кілька стебел кульбабки — нехай зайченята ласують. І як же вона зраділа, коли наступного разу побачила, що від кульбабки тільки стебло залишилося, а все інше було згризено.

Відтепер Катруся завжди залишала біля дерева якісь смаколики для своїх нових друзів і задоволена поверталася додому.