Гойдалка

Травень — найкрасивіший місяць весни. Та що там весни — всього року. Бо такої кількості квітів та зелені немає в жодному іншому місяці.

В садку рясно цвіли вишні, абрикоси та яблуні; особливого шарму додавав бузок. На клумбі зацвіли нарциси, а за ними розпустилися тюльпани. І все це разом наповнювало повітря неймовірними ароматами.

Катруся тепер зранку і до вечора була на вулиці, та і як можна всидіти в будинку, коли тут така краса.

Не забувала вона і про свою грядку, вже й огірки посіяла, і картопельку посапала. Днями ще посадила пару стебел помідорів. Все у неї там в порядку.

Та найбільше вона полюбляла бути у садку, тут і прохолодно, і травичка під ногами така шовкова, що Катруся завжди роззувалася і ходила босоніж. Але була одна річ, якої їй так тут не вистачало, — гойдалки. Вона вже кілька разів просила про неї тата і дідуся, та все ніяк у них руки не доходили до цієї справи.

 - Дідусю, а пам’ятаєш, ти мені обіцяв гойдалку зробити? - вирішила нагадати Катруся.

 - Ну що ж, обіцянки потрібно виконувати, — кивнув головою дідусь і пішов до майстерні.

Катруся пішла слідом за ним. Дід Олексій був на всі руки майстер, та й інструментів мав чимало. Він сам зробив для них спеціальну шафу, щоб усе було на своєму місці. Катруся завжди дивувалася тому, який порядок там був у дідуся: кожен інструмент мав своє місце, свою поличку. Дідусь завжди все клав на те місце, звідки взяв, тому з заплющеними очима міг би з легкістю знайти все, що йому потрібно.

Для гойдалки він взяв шматок дошки, яку добре почистив, щоб поверхня стала гладенькою, потім з двох сторін просвердлив дірочки для мотузки.

 - Ну що, ходімо виберемо місце для гойдалки, — підморгнув він.

Гойдалку повісили в садку між двома розлогими старими яблунями, щоб затінок був, а влітку навіть і від дощу можна сховатися.

 - Дуже тобі дякую, — міцно обняла дідуся Катруся.

Тепер вона часто любила прийти на гойдалку вранці, коли ще навколо тиша і лише пташки виспівують на деревах, а ще ввечері, на заході сонця, коли спускалися легенькі сутінки й на небі з’являлися перші зорі. Було щось магічне і водночас зворушливо-ніжне в такі моменти.

 - Ти б і ночувала, мабуть, на тій гойдалці, — жартома говорила мама, коли вже ввечері гукала Катрусю до хати.