Проводи зими

 - Бабусю, а чому місяць Лютим називають? Він що дійсно такий сердитий? - допитувалася у бабусі Катруся, дивлячись у вікно.

 - Лютий, бо знає, що зима скоро закінчиться, от і злиться через це, — посміхнулася бабуся.

 - Але ж поглянь, як гарно навколо. Сніжок так виблискує на сонці, пташки он прилетіли до годівнички. Зовсім не страшно, — не вгавала дівчинка.

 - Старі люди кажуть, що раніше в лютому були дуже сильні морози та хуртовини. Так, ніби зима хотіла все заморозити, щоб довше свою владу мати, — відповіла бабуся, — звідти й назва пішла.

 - Ой, бабуню, як цікаво! А розкажи ще щось, що ті старі люди казали.

 - Та що тих людей слухати, — втрутився дідусь. - Я от пам’ятаю сам, які зими були раніше, не те що тепер. Снігу як насипле, то двері з хати відчинити неможливо. Ми малими цілі замки та тунелі снігові будували.

 - От би й мені таким замком прогулятись, — замріяно проговорила Катруся.

 - Ну тоді вдягайся, підемо будувати снігові мури, — засміявся дідусь.

 - Двічі повторювати Катрусі було не потрібно, вже за п’ять хвилин вона стояла вдягнена і готова до “будівництва”.

На городі снігу було вдосталь, можна не один замок побудувати. Дідусь вправно працював лопатою, вибудовуючи стіни майбутнього замку, а Катруся маленькою лопаткою допомагала його розрівнювати. Робота йшла дуже вправно і через кілька хвилин снігова фортеця була готова. Та така гарна вийшла, з вікнами, дверима, мов справжня.

 - Ну що, замок готовий, можна заселятися, — пожартував дідусь.

 - Дякую, дідусю. Ти в мене найкращий, — відповіла Катруся і міцно обняла його за шию.

 - До самого пізнього вечора її неможливо було забрати до хати. Катруся прикрасила вікна китицями калини, щоб пташки прилітали до її фортеці, а на вході до неї поставила сніговика, щоб стеріг цю будівлю. Нарешті задоволена всім вона пішла до хати.

Відтепер, прокидаючись вранці, дівчинка першим чином бігла до вікна та дивилася, чи стоїть її сніговий замок. Але, на жаль, простояв він не довго. Сонце вдень вже потроху нагрівало землю і снігові стіни почали танути, а одної ночі взагалі пішов дощ і на ранок від замку залишилися лише невеликі насипи.

Від побаченого у Катрусі навіть сльози виступили на очах, але в цей час до будинку зайшла бабуся і сказала:

 - Буде добрий врожай грибів, якщо перед Масляною пішов дощ.

 - А що таке Масляна? - відволікшись від свого замку запитала Катруся.

 -То таке свято, коли зиму проводжають, печуть млинців багато.

 - І я хочу зиму провести. А ми будемо млинці пекти?

 - Звісно. От зараз ти тільки поснідаєш і почнемо.

 - Бабуся завжди готувала дуже смачні млинці. Катрусі здавалося, що таких смачних у цілому світі більше немає. З повидлом, з яблуками, з сиром, з ягодами… Всіх і не згадати. Допомагати бабусі в цій справі — честь для Катрусі. Вона чітко і старанно виконувала всі настанови: “Вбий яєчко”, “Додай цукру”, “Змішай”, “Додай борошна”, “Налий молочка”. Тільки зі сковорідкою працювала вже сама бабуся, бо Катрусі дуже пекло пальці й ніяк не виходило того млинця перевернути.

Ось в такій дружній роботі на столі згодом з’явилася ціла тарілка смаколиків.

За вечерею тато з мамою похвалили Катрусю за допомогу і сказали, що таких смачних млинців ще ніколи не їли.

Наступного ранку дідусь зайшов до хати й сказав:

 - Поїдемо зиму проводжати, а весну зустрічати?

 - Як? Куди? - запитала Катруся.

 - Звісно, що на конях, — посміхнувся дідусь.

 - Ой, так. Поїдемо. Я зараз зберуся, — на ходу проторохтіла дівчинка.

 - Вона зовсім не розуміла, що мав на увазі дідусь, але часу на уточнення не було. За кілька хвилин вони з дідусем вийшли з будинку і пішли до центру.

В центрі селища був великий стадіон, саме туди дідусь повів Катрусю. Там було повно людей, але не вони цікавили дівчинку, її погляд відразу впав на трійку коней, які були запряжені до саней. Які ж вони були гарні: високі, з чорними гривами, прикрашені червоними китицями. Таких вона лише одного разу в кіно бачила, а тут ось вони зовсім поруч.

 - Не передумала? Не страшно? - запитав дідусь.

 - Звісно ні, — відповіла Катруся, — вони такі гарні й зовсім не страшні.

 - Ну тоді пішли.

 - Дідусь вмостив дівчинку на санчата, сам сів поруч. Потім до них підсіло ще двоє людей.

 - Поїхали! - сказав візник і сани поїхали.

Спочатку тихо, а потім все швидше і швидше. У Катрусі від захоплення аж подих перехопило, ще жодного разу їй не доводилося їздять на конях, а тут відразу ціла трійка, та ще й така гарна. Під санями легенько поскрипував сніг, коні рухалися швидко та впевнено. Проїхавши три кола, сани зупинилися, але Катрусі зовсім не хотілося виходити.

 - Пора додому, бабуся вже зачекалася нас, — промовив дідусь. - Але ж гарно ми з тобою розважились.

 - Так. А чому ти казав, що ми будемо зиму проводжати?

 - Бо є така традиція: на Масляну їздити на конях, щоб розбудити природу і відлякати зиму.

 - То це виходить, що вже зима закінчиться і буде весна?

 - Поживемо — побачимо, внучко, — промовив дідусь і лагідно погладив Катрусю по голівці.