Святки

1 січня… 1-й день місяця… 1-й день року… Відчуття ніби щось, на що так довго очікував, вже здійснилося, і казкові перетворення закінчилися опівночі. Але з іншого боку — попереду ще стільки всього: Різдво, колядки, щедрівки. Можна сказати, що святковий марафон лише починається.

Саме з такими думками прокинулася Катруся вранці 1 січня. Вона завжди любила ці святкові дні, адже вся сім’я мала змогу побути разом, переглянути новорічні фільми, заїдаючи їх смачними мандаринками. 

Найбільше Катруся любила дивитися казки. Улюбленою серед них була “Дванадцять місяців”. І хоча вона її вже багато разів бачила, та кожного разу дивилася немов вперше. Катрусі дуже цікаво було б і самій познайомитися з братами місяцями. Вона навіть інколи, буваючи в лісі, шукала галявину, де вони могли б сидіти навколо вогнища.

Від Нового року до Різдва час пролетів дуже швидко й ось уже знову мама з бабусею чаклують на кухні. Та не це бентежить Катрусю. Вона з нетерпінням чекає, коли настане вечір, зійде перша зірка і почнуть ходити колядники. Щось таки є магічне і таємниче в отих їхніх мінівиставах. А ще днями вона з мамою дивилася фільм “Вечори на хуторі біля Диканьки” і тепер точно впевнена, що це не просто пісні та жарти, а певний звичай, який несе в собі багато цікавого та таємничого. 

І ось вже під голосний спів колядників будинок оживає, наповнюється чимось світлим, а весела посмішка ще довго не сходить з обличчя родини.

 - Мамо, а можна і мені піти колядувати? - запитала дівчинка.

 - Звісно, але вчи тоді вже щедрівку, бо колядки скінчилися, — посміхнулася мама.

Наступні кілька днів Катруся старанно вчила щедрівку, яку їй записала бабуся. Вона репетирувала біля дзеркала й уявляла, як гарно вдягнена буде ходити отак від двору до двору і радувати сусідів.

Цей вечір настав. Бабуся із шафи дістала неймовірної краси хустку й одягнула на Катрусю, сама також гарно випнулася. І разом вони пішли до сусіднього будинку.

 - Добрий вечір, сусіди, — привіталася бабуся, — дозвольте щедрувати.

 - Дозволяємо, — привітно відповіла тітка Василина.

Від хвилювання Катрусі здалося, що вона геть забула всі слова, але бабуся почала співати щедрівку і вона почала наспівувати за нею.

Далі все пішло, як по маслу. Кудись зникло хвилювання, сором'язливість, невпевненість. Голос Катрусі звучав впевнено і легко. Так хотілося, щоб цей вечір не закінчувався, але бабуся сказала, що вже час повертатися додому.

Не тямлячи себе від щастя, Катруся вдома вже з мамою розбирала цукерки та інші смаколики, що їх щедро надавали сусіди, і впевнено заявила, що наступного року обов’язково знову піде щедрувати.