Глава 7

Бекка

Він стоїть у дверях, метушиться, щось злісно дістає з карману джинсів. У ньому вирують емоції, та я не розумію чому. У гніві він страшний, але пристрасний. Дерек. Так. Він йде до стійки. Його погляд інакший, він геть спантеличений, намагається підібрати слова.

-Вибач, - він прокашлюється, - мені потрібно віддати Айві ключі.

Я простягаю руку долонею вгору. Але не розумію, що трапилось. Невже розбіглись? Це що виходить? Він вільний. Чорт, ні, так не треба. Чи треба? У мене кипить голова від різних думок та емоції, бо я мала надію, яку постійно відкидала. Якщо зазирнути у саме серце, я хотіла, щоб він був поруч, хотіла сім’ю тільки з ним. Увесь цей час я ні з ким не зустрічалась, бо чекала його. Час плинув швидко, і оглядаючись назад, пройшло майже п’ять років. І знаєте, що? З цим часом почуття поступово приглушувались, але залишились спогади та образа.

-А, так, добре. Але… - я хотіла запитати, що трапилось. І зрозуміла, що це не моя справа.

-Ми з Айвою… - він не встиг договорити, бо Біллі закричала, вона обпіклась, і я відволіклась.

-Вибач, Дереку, ключі передам, - Біллі підставила руку під холодну воду, а я дістала трішки льоду.

Коли цю проблему було вирішено, Дерека вже не було, він пішов. Увечері того ж дня Айва прийшла. Вона була вдягнена у звичайний одяг,  ньому не було ні розкоші, ні елегантності. Вона просто натягла спортивний костюм. Очі були червоні, але вона посміхалась.

-Привіт, я за ключами, - я простягаю їй ключі, вона кидаю їх у бананку на поясі. – Я вдячна, що стерегла їх, як зіницю ока.

-Що трапилось? – я не витримую. Я думала про це увесь день.

Айва опускає очі до низу, роздивляється своє взуття, мабуть.

-Я розповім тобі. Але не зараз, - їй боляче від спогадів. – Тобто не тут. Твій день закінчується…

-Через п’ять хвилин, - я не даю їй договорити, та її це не бісить, вона сміється.

-Я почекаю і ми прогуляємось.

Айва сідає за свій улюблений столик біля вікна. Вона спостерігає за парочкою, а я спостерігаю за нею. Вона уважно слідкує за кожним рухом хлопця. Він гарний, у нього гарна посмішка. Здається, це її смак на чоловіків, хоча, Дерек інакший. Тоді… їй просто подобаються гарні хлопці.

Ми йдемо до парку через дорогу. Вона розповідаю, як провела день.

-Взагалі то, мені було цікаво яка ти. Я бачила твої фото у нього ще коли ми починали зустрічатись. Він би цього взагалі не робив, але я винудила.

-Що ти маєш на увазі? – я перепитую, бо не розумію. Айва підходить до магазинчику та бере два полуничних морозива. Одне вона дає мені.

-Він був не дуже контактним з жінками. Дуже багато дівчат намагались стати йому «подружкою» та він відшивав. Ми просто подружились, а потім я почала тиснути, що кохаю його, що я себе вб’ю, якщо він не буде з мною. Я була у жахливому стані. Жаліла себе, вважала, що з  ним буду почуватись себе краще. Дерек нічого мені не обіцяв, і ці заручини, це дурня якась. Він не пропонував мені нічого, я купила собі кільце, щоб до мене не чіплявся на роботі хлопець. Він був дуже нав’язливий, одного разу намагався приставати до мене, притягнув до себе і сходив за зад. Я не казала цього Дереку, та й нащо. І тоді я оголосила про заручени і пригрозила хлопцю, що мій майбутній чоловік його вб’є.

-Чого ти просто йому не пояснила усе?

-Це вже пройдений етап, але той хлопець мене не чув. Я сказала йому, зо маю стосунки, але він тягяв мені квіти, солодощі і інші подарунки. Квіти викидала, усе інше повертала. Коротше, я змусила його бути зі мною. Секс був, але це була така рідкість, мені здавалось він корив себе за це, бо одразу відвертався та роби вигляд, що спить. Сьогодні вранці він подумав, що я налаштувала тебе проти нього, і розлютився. Я вперше таке бачила. Але, повір, я б не робила цього. Саме тому я розповідаю тобі усе це. Сьогодні була чудова прогулянка з добрий хлопцем, ми забагато говорили про Дерека і замало про його кохану. І я задала собі питання, чи справді я його кохала? Можливо це просто мій досвід, за який я повинна подякувати йому. І не робити зла. Тому, хочу попросити тебе, щоб ти дала йому шанс. Я почуваю себе гидко, і від того, що тепер одна, і через те, що я усі ці роки когось йому заміняла. Ніби, я підробка, а оригінал стоїть переді мною

-Айво, - я обіймаю її, і вона кривиться, ніби плаче.

-Так, тихо, годі вже рюмсати мені. Я за все життя стільки не ревіла, вона вивільняється від обіймів і ми продовжуємо йти кудись уперед.  

-Я вдячна тоді, але з цього вже нічого не вийшло.

-Ти певна? Будьмо щирими один з одним. Хіба ти не чекала його? Ти дуже гарна, я заздрю, але ти досі одна. Ти чекала! І я певна, що досі кохаєш, бо не злилась би, не відштовхувала, у тобі говорять образи, біль, яку він тобі завдав, але ти досі не відпустила. До речі, чого ви розійшлись? – вони облизує морозиво і дивиться на мене.

-Я сама не знаю, це якось дивно відбувалось. Мені не пояснили причин. Просто почали ігнорувати, він сказав, що не кохає мене і ці «стосунки» для нього були дійсно, щоб «скуштувати» мене на смак. Я вагалась перед тим, як щось з ним починати. До нього тягнуло, та він у школі був найкращім, він міг закохати у себе будь-яку,  та я відмовила.

-І ти думала, що він просто пограється і кине?

-Так! -  я прикрикнула. – Так! Я так і думала. Взагалі-то, щось таке він мені і сказав.

-Відстій. Тобі треба написати йому. Спробуй все спочатку, але тепер ти пограй з ним.

-Що?

-Будь кішечкою. Фліртуй, отримуй його увагу, роби все для себе. І не змушуй себе страждати. Поки не будеш в ньому впевнена, не відкривайся до кінця. Але спробуй.

Можливо вона була права. Її пропозиція була надзвичайно приваблива. Ми весь вечір говорили про нього. Я розповіла історію, як він порвав штани, а вона розповіла, як він ховався він одної залицяльниці. Ми реготали, почували себе близькими та щасливими. Айва провела мене додому, я знімала квартиру, бо вона була поруч з роботою. І поки я підіймалась на другий поверх, набирала для нього повідомлення.