Глава 6

Інколи я не розумію пані долю, вона зводить нас з тими, з ким ми ніколи б в житті, навіть, не заговорили. Тільки ліпше від того не стає. Хочеш бути, як усі, знайди роботу, почни стосунки, створи власну сім’ю,  заведи кота чи собаку, або краще дитину. Я дивлюсь, як до кав’ярні заходить мамця с дитиною, і той оре, що є сили. Жінка дуже збентежена. Намагається заспокоїти, але виходить поганенько. Це було так незвично, і я відкрила рота, сама того не розуміючи.

-Муха влетить, - Біллі тріснула мене по підборіддю і я прийшла до тями.

-Своє дитя я буду любити, - мурахи по шкірі.

Вона посміхається. Чому її не було? У неї є співмешканець і той відгамселив її. Біллі постійно змазувала синець під оком. Я кажу їй, що від такої людини треба триматися подалі. Я боюсь, що трапиться лихо. Сьогодні вона готувала напої, а я обслуговувала біля каси. Про Дерека я розповіла їй майже усе. Є речі про які я хотіла б забути.

-Хай, гарячий шоколад, - Айва знов прийшла, вона помахала мені рукою та зівнула. – Чого така кисла?

-Погано спала.

-Я теж, усю ніч не давали спати.

Коли Дерек був поруч, я могла усю ніч дивитись на нього, або ми розмовляли, і тоді час швидко плинув. Я заздрила їй. І мене розривало від цієї заздрості, але у той же час я хотіла стати її подругою. Не знаю, чи помічав Дерек але ми трохи схожі. Не зовні. Я зосереджена на ній і вона це помічає.

-О, ні, це не те, що ти подумала, хтось дійсно усю ніч займався коханням, більш точніше, ґвалтував мої вуха. Тому заснути було майже неможливо.

Мені полегшало, бо в моїх думках вже були картинки вісімнадцять плюс.

-Можу плюнути їй в шоколад, - Біллі стоїть спиною до Айви, повертається і каже це дуже тихо.

-Не треба, ми порозумілись.

Айва, здається, чує. І вона посміхається, але ця посмішка якась хитра. Біллі була такою ж прямолінійною і завжди захищала мене, але від мене вона не отримувала того ж. Я була слабка. Занадто слабка, щоб розбити пику цьому Робу, або відлупцювати клієнтку, яка постійно намагається чіпати Біллі.

-Бай, - Айва посміхається і шурує до виходу, але в дверях її перехоплює Дерек.

Вони обмінюються кількома фразами і Айва мовчки йде, але, здається, вона злиться. Розумію, бо спостерігаю, як вона прикушує губу. Дерек прямує до мене. Я набираю у легкі повітря, голосно видихаю.

-Доброго дня! Чого бажаєте?

-Хочу, щоб ти поговорила зі мною.

-Вибачте, але я не можу покидати робоче місце.

-Бекко, я хочу…

-Це зайве. Я, навіть, не розумію про що ти хочеш говорити. У нас не було конфліктів. Тобі не здається, що це тупо? Ми вже пройшли той етап, а ти колупаєшся у минулому, - я починаю нервувати, протираю стійку та ховаю очі, - Слухай, потрібно жити сьогоднішнім днем. Можемо бути друзями, можемо бути просто знайомими, але стосунків вже не вийшло. І тобі пощастило, що така дівчина, як вона хоче терпіти тебе поруч.

Я дивлюсь на Айву крізь скло панорамних вікон, за Дереком починають скупчуватись клієнти, і я прошу його відійти або замовити щось. Він вибігає, хапає Айву під лікоть та дуже агресивно запихає її в машину.

Айва

Дерек летить на мене. Він злий, ніби, я щось зробила не так, провинилась. Але провина моя полягала не в тому, що я дійсно зробила щось не так. Моя провина була в тому, що я захотіла пізнати Бекку краще. Спочатку я думала, що вставлятиму їй палки в колеса. Я справді хотіла буди мразотою, але не вийшло. Вона була хорошою дівчиною, не намагалась топити мене. Не її провина, що Дерек мене не кохає, навіть ми самі не можемо підкорити власне серце.

-Я хочу тебе вбити, Айво, - на його обличчі лють, і та лють, якої я ще не бачила і дуже боялась.

Він боляче тримає мене під лікоть і пхає в машину. Я хочу заревіти, але тримаю марку сильної жінки. Дерек заводить машину і ми їдемо. Ми підіймаємось до мого дому, підіймаємось до моєї квартири, він не бере мене за руку, він все ще тягне під лікоть. Боляче. Страшно. Сумно.

Ми мовчки заходимо, і Дерек несеться до шафи, починає збирати речі. Але я не можу промовити і слова, бо боюсь, що він мене вдарить. На його обличчі проступають жили.

-Ти така… Боже, ти така безжалісна, Айво, - він гарчить, а я не розумію чого це раптом. – У тварин й тих більше людяності і чемності.

-Ти кажеш, що я гірша за тварину?

-Так, - він кричить мені в лице. – Ти гірша. Знаєш, насправді я думав, що тобі буде начхати, що я роблю і з ким. Я думав, що ми будемо у вільних відносинах.

-А ти питав мене? Ти питав чого хочу я? Я увесь цей час намагалась довести тобі, що варта тебе, - Дерек закриває очі та намагається заспокоїтись, але його аж трясе.

-Ти наче не дурепа, я не люблю тебе. А людина, яку я кохав…

-Це твоя провина. Були тільки догадки, але тепер я певна, це підсумки прийнятих тобою рішень. А я лише потрапила під гарячу руку.

-Ти… - він замахується, але замість того, щоб вдарити, він притягує мене до себе і цілує.

У цьому поцілунку є пристрасть, є почуття, але не до мене. Я відштовхую його.

-Ні, так не вийде. Я не буду тобі заміною.

-Але ж була. Весь цей час.

Я завмираю, бо я не думала про це. Він справді використав мене?

-Добре! Чого ти хочеш зараз? Хочеш, щоб я що зробила? Ким мені бути? І ти кажеш, що я гірше тварини? Безжалісна? Почав збирати речі, не припиняй, я не хочу тебе більше бачити. Залиш ключі в кав’ярні.

Боже. Це трапилось. Я кохала цю людину, мені щемило в грудях, але я не промовила більше ні слова, поки він спостерігав. Це буде дуже болісно. Ми були разом три роки. Бувало різне, і він хоч і не підпускав мене до себе, але я відчувала себе захищеною та особливою. Ми були близькі. Зі мною він гуляв, ходив у кіно, зі мною він засинав та прокидався. Я просто мале недалеке дівчисько, якщо думала, що зможу приборкати його та змусити покохати себе. Це гівно. Десь на третьому поверхі я сідаю на сходинку і починаю ридати так, ніби хтось помер. Всередині мене померла надія, і я перетворилась на справжнісіньке рюмсало.