Глава 5

Айва

Що таке невзаємне кохання? Я не знала цього. В житті так траплялось, мене ніколи не кидали, я кидала першою. Обирала завжди тупих качків з багатих сімей, та саме це було моїм тягарем. Я зустрічалась, але не кохала. І зараз я в пастці, я закохана у чоловіка, який не кохає мене. Він зі мною тільки через цю нікчемну обіцянку. Я довго бігала за Дереком, щоб він звернув на мене увагу. До цього він навіть не торкався мене, як до жінки. Ми не спали разом, доки він не вирішив для себе, що ми пара. А це рішення він прийняв через мої махінації, я хотіла вбити себе, аби не відчувати так самотньо. Дерек зупинив мене, але я взяла з нього обіцянку.

Вітер на вулиці підіймався і ставало прохолодно, та я була під градусом і мені було все одно. Я хотіла знайти неприємності, щоб Дерек картав себе. «Яка я паскуда, покинув Айву, як мені замолити гріхи?». Так, нехай страждає. Насправді, це така тупість, я могла утримати його тільки жалістю до себе. Я телепалась по вулицям, поки не дійшла до центрального парку. Мене хитало, я йшла на гучну музику. Час задалось летів, або мені було дуже тяжко рухатись. Я була невагомою.

Усі танцювали, а я в цьому натовпі просто стояла і дивилась кудись вдалечінь. Люди були жваві, радісні, вони щасливі, а я ледве стримувала сльози. Нехай. Мені треба виплакатись, щоб завтра зробити вигляд, що я стальна леді з холодним серцем.

-Гейб, обережно, - лунає десь.

Я глибоко у своїх переживаннях аж доки хтось не влітає на мене на швидкості та дуже міцно обіймає.

-Вибач, я кричав тобі, але ти не чула, - хлопець ставить мене на місце, його скейт відлітає в інший бік.

В нього біляве волосся та ясні очі, наче море, здається, я світліша за нього. Я також білявка з вигорівшим волоссям. Треба було нагиркати на нього, може й легше стало б, але я мовчки уставилась йому в очі. Мені зараз не до цього. Я обходжу його і прямую вперед по дорозі.

-Чекай, з тобою все добре? – хлопець торкається мого плеча і мене тіпає.

-Залиш мене, - кажу я стиснувши зуби.

-Ти бліда, не певен, що тобі зараз потрібна самотність.

-Я п’яна, чувак, залиш мене. Добре?

Він наче відходить вбік, але я відчуваю, що йде позаду. Хочу морозива. Дивно, що ввечері парк так заспокоює. Ці ліхтарі, музика і купа людей додають життя. Я жива. Так. Але зараз спокій. Хочу морозива. Я підходжу до кіоску і замовляю лимонне морозиво.

-Ні, воно бридке, краще дайте полуничне, - той білявий хлопець протягує гроші. – Два, будь ласка.

-Чому ти мене переслідуєш?

-Тобі потрібен друг, і я не хочу залишати тебе в такому стані.

-Це не занадто? Ми не знайомі.

-Гейб, - він простягає мені руку, але я б’ю по ній, не потискаю.

-Це зайве, - я забираю морозиво і поспішаю втекти, але Гейб прямує за мною.

-А знаєш, що у цьому парку є озеро? І там, навіть, є лебеді. Може, вони зараз сплять, але там дуже гарно. Дівчино, чиє ім’я мені невідомо, не хочеш прогулятись?

Я відвертаюсь та посміхаюсь. Друг. Я вже давно не маю друзів, які хотіли подбати про мене. Морозиво досить смачне.

-Добре, - Гейб милий, і гарна посмішка. Зуби такі рівні, губ пухкі.

-Чарівно.

Ми розмовляємо про все на світі. Гейб вчиться на архітектора і через рік має закінчити. Йому подобається малювати, іноді він малює графіті. А ще йому подобається екстрим. Він каже, що серфінг і  скейт чимось схожі, відчувається адреналін. Я жодного разу не робила ні того, ні іншого.

-Хочешь? – він ставить скейт на землю, я стаю на нього, тримаючи його за руку.

-Вухууу, - як класно я їду, набираючи швидкість, волосся у різні боки, мить зупиняється, наповнюється чимось вагомим, має значення.

Я розганяють так швидко, що втрачаю рівновагу і Гейб підхоплює мене на руки. Він крутить мене, а я сміюсь. Чи це алкоголь, чи мені дійсно подобається те, що відбувається. Ми гуляємо ще декілька часів.

Дерек: Я буду завтра вранці.

Це псує мені настрій. Гейб помічає.

-Це твій хлопець?

-Щось типу того.

-В мене теж є дівчина, її звуть Ама. Точніше я її так називаю.

-То ти дійсно пожалів мене?

-Що? Ні, ти не викликаєш в мені жалість, я просто хотів допомогти.

-Добре, хлопче, допоміг, тепер шуруй.

Яка я дурепа. Чого я взагалі очікувала? І чому злюсь? Він для мене якийсь незнайомець. Так, я була з ним щира, я посміхалась і забулась, але чого я вирішила, що у цього є якесь майбутнє. Ось правду кажуть, що жінки собі багато чого придумують.

Я тікаю, просто біжу по парку, щоб він не здогнав. Знайте, нова Попелюшка щойно прийняла своє єство. Я загубила туфлю! Тільки от принц може бути не таким бездоганним, як Дерек або цей Гейб.

Я заходжу до квартири, знімаю одну туфлю, плюхаюсь на диван, й залажу до інстаграму. У нього на скейті був його нік. Я запам’ятала, і першим же ділом полізла моніторити. Знайшла! Так, це він. Волосся трішки коротше, але це він, і він відмічає модні бренди на своїх фото. Чорта с два, у нього контракт з модельним агентством і він висить на біл-бордах. Такий гарнюня. Фото з дівчиною, вона мулатка й до того ж дуже гарна. Вони гармонічно виглядають.

Я відкриваю його історію і там я. Тобто, я лише на фоні, але я там є. Здається він фоткав парк, а я с схожа на п’яничку з багаторічним стажем, очі опухли, у руці пляшка. Хах, а я, навіть, не помітила, що забрала її з собою, може то і був тривожний дзвіночок?

«Попалась.». – я бачу повідомлення на екрані телефону.

«То й що?» - відповідаю я.

Гейб: Мені необхідно тобі дещо вернути.

Айва: Залиш собі.

Гейб: Погана ідея.

Він відправляє фото і я починаю реготати.

Гейб: Здається я той самий принц, який шукає свою Попелюшку.

Айва: Ха, ти знайшов її.

Я посміхаюсь і дивлюсь і чекаю відповіді. Проходить якийсь час перш ніж я її отримую.

Гейб: Завтра у тому самому парку буде вечір кіно, приходь. Я поверну тобі твоє майно.

Айва: Добре.

Дереку буде начхати, де я і з ким. Він добре проводить час, я теж заслуговую на це. Завтра.