Глава 4

Дерек

Айва сидить у телефоні, інколи зривається сміхом. Я спостерігаю за нею. Вона витончена, жіночна й повернута на собі. Її наміри одружитись зі мною, стати міс Всесвіт, здобути Нобелівську за якийсь винахід. Вона преться вперед наче танк. Але… Але я постійно порівнюю її з Беккою. Ми вперше заговорили, і мені сумно, що я не можу доторкнутись до неї, побачити її посмішку.

Я дивлюсь у вікно на вогні міста, згадуючи, як все було раніше. Цей час я пережив, переварив та виплюнув. Відчуваю себе паскудою. Дівчинка, яка кохана мене всім серцем, зараз, навіть не може сказати мені привіт. Я був упевнений, що вона не прийде.

-Дереку, - Аява відволікає мене від думок, - знаєш про що я мрію?

-Ну-бо, викладай.

-Я хочу бути вільною, наче вітер, не залежати від суспільства. Мене все це починає душити. Справді. Ми міряємось гаманцями. Щоб просити чиюсь увагу, нам потрібно дозволити собі дороге вбрання. А ще, я… - вона сідає мені на коліна, дивиться в очі, і вперше у цих очах я бачу не хитрість, а щось добре, - Я хочу, щоб ти був поруч. Я ніколи не казала тоді цього, але, можливо, ти підкорив мене не своєю вродою, а своїм ставленням до речей. Я бачила в тобі заможність, вважала, що ти влучна партія для мене, але ти постійно тікав та відштовхував. Тебе не приваблювала гарна обкладинка. Але ти почав помічати мене, коли я ставала собою, без тортур. Я кохаю тебе, Дереку, і мрію, що ти полюбиш мене так само, як я. Я віддаю своє серце, душу й тіло, а ти завжди вагаєшся чи варто приймати.

Я був дурнем, якщо думав, що цей шлюб буде вільним від почуттів. Вона щойно зазналась мені, а я відчуваю себе телепнем, бовдуром і взагалі хочу втікати, як подалі. Щирість Айви приваблює мене, але я не той, хто полюбить її.

-Айво, я…

-Що? Ти навіть не можеш відповісти мені?

-Я не зможу покохати тебе, і ти це знаєш...

Вона встає, біжить до ванни, але я перехоплюю її та згортаю в обійми. Ридає. Почуття занадто непередбачувані, неконтрольовані та суперечливі. Ви помічали, що, коли закохані робите дурниці і не до кінця контролюєте себе? Коли я був закоханий я був сміливішим. Мене мої почуття несли вгору підкорювати вершини.  

Коли я випускаю Айву з обіймів, вона заплакана і засмучена прямує до кімнати, прихопивши с собою пляшку вина.

-Дуже дякую, Дереку,  йди сам до свого батька.

Айва зачиняється та я чую, як вона виє. Пробач, сонце, тобі потрібно це переварити. Я одягаю піджак, та прямую до машини. Ось вона, моя пристрасть, швидка їзда. Батько сьогодні влаштовує бенкет у честь свого шести десятиріччя. Бекка його улюблениця, і вона обіцяла прийти, але може дати задню. Через Мене.

Я припарковуюсь біля батьківського дому. Інколи хочеться ввірватися і побігти до свої кімнати, зачиниться і передивлятися кожну деталь, ностальгувати, згадувати, вдихати знову цей запах. У моїй кімнаті завжди пахло корицею і шоколадом. Можливо тому, що це був запах мами. Коли вона померла, я розприскував її парфюм, і засинаючи я вдавав, що вона поруч.

Із думок мене відволікли дівчина у білій вечірній сукні з перлинами. Поділ ледь доставав до землі. Було б шкода зіпсувати таку річь. Вона м’ялась на одному місці і вагалась заходити.

-Чого так довго? Батько вже зачекався, - Бекка дивиться на мене, ніби її добряче вдарило током.

-Чорт, ти налякав мене, - її волосся вже довге, хвилясте, прикриває оголену спину. – Я могла тебе вдарити від переляку.

Я сміюсь, вона, наче не змінилась, подорослішала, витягнулась, стала ще привабливіше. Моя Білосніжка. Я протягую їй лікоть і вона завмирає, дуже обережно бере мене під лікоть. Знову ці сумніви. Може, то й на краще, ми зможемо бути друзями.

-Ти прийшла, - я не знаю, що випалити, але мені важливо, щоб вона говорила зі мною, бо ця мовчанка мене вбиває.

-Твій батько занадто багато гарних речей робив для мене. Він хороша людина. І це його день народження. Ті роки… - Бекка глибоко вдихає, намагається опанувати себе поруч зі мною, - коли тебе не було, ми кожен рік святкували його день народження вдвох. У минулому році я подарувала йому книгу, у цьому році хочу подарувати записник з обкладинкою ручної роботи та ручку-паркер. Він дуже багато значить для мене тому, я не вмію відмовляти йому. І ти тут ні до чого.

Ми заходимо в дім. Але тут ні душі. Накрито стіл на дві персони. Я проводжу Бекку до її місця, а сам сідаю навпроти. Вона здивована не більше мене. Батько міг щось таке утнути, але я міг приїхати з Айвою. Він знає про неї, знає, що ми живемо разом у її квартирі. Цікаво, як би тоді проходила зустріч?

-Я так і знала, що не буде ніякого «прийому», твій старий дивовижний вигадник, - Бекка могла б піти, але вона сидить. – Ну, є й плюси, я голодна, як звір.

Вона накидається на їжу, і мені залишається тільки спостерігати. Дівчина у гарній вечірній сукні, я у костюмі, ми вдвох при свічках. І вона, наче дикий звір їсть з насолодою. Я опускаю голову, закриваю очі, намагаюсь стримати свій регіт.

-Що? – вона говорить з набитим ротом. – Я нервую. Ми довго не бачились.

Коли вона наїдається, я наливаю їй вино.

-Дякую, Дереку.

-Насолоджуйся, люба.

Вона смакує вино. Бачу її спілкування з моїм батьком не пройшло даром. Він дуже любить вина, особливо колекційні. Він намагався навчити мене смакувати їх, але я більш брутальний хлопець, це не моє.

-Розкажи мені, Дереку, а чи.. – вона п’яна, сміється, - чи згадував ти мене? Ооой, ні, чи була чиста твоя совість, коли тииии, мене покинув? Оой.

Бекка наливає ще вина, і я забираю в неї пляшку. Хіба можна так швидко пропити глузд?

-Ні! – кричить вона і маше руками. – Я випила всього один келих. Хочу ще.

-Бекко, тобі не треба.

-Треба, бо я не готова була до зустрічі с тобою. Я хотіла забути тебе, воліла б ніколи тебе не знати. Ти хоча б уявляєш, як я жила у весь цей час? Мені потрібно було робити вигляд, що все добре, що я жива, у мене нічого не трапилось, натягати маску чарівної життєрадісної дівчинки, щоб мені не ставили запитань, не жаліли, не розколупували мої рани. Я хочу надертись у дупу, бо я втрачаю розум і глузд взагалі.