Глава 3

Дерек

Я кожного дня божеволію від думок про неї. Бекка прекрасна. Я, навіть, не знаю, як мені бути з нею собою. Я не можу, не тільки з нею, ні з ким. Мені постійно потрібно ховати себе глибоко усередині, але серце розбивається кожного разу, коли покидаю її. Я сам не дуже полюбляю, коли мене кидаюсь. У повітрі в такі моменти висить знак питання. «А що, взагалі, трапилось?». Я розумію, як гидко це виглядає. Чорта с два. Я не можу зіпсувати життя і їй своєю появою. Хочеться провалитись крізь землю.

Я приходжу додому, де Мередіт с батьком обирають тур у теплі країни. Скатертю дорога, тварюка.

-О, любчику, ви з Лорі могли б поїхати відпочити, - вона протягує мені буклет.

-В мене екзамени, сорян.

Ще ця Лорі. Я ненавиджу ії. Та дівчина занадто тупа, щоб розуміти, що батьки продають її, вигідний вклад у сімейний бізнес. А здебільшого все норм. Ми саме у такому світі і живемо, де заради статусу готові продати дияволу душу або добити найріднішу людину. Чому я с цим порсаюсь? Це багно. І я сам наполовину складений з нього.

Мередіт стоїть позаду. Вона підходить занадто близько і хапає мене за волосся, тягне на себе.

-Слухай мене уважно, якщо ти не хочеш, щоб твою таємничку дізнались, тобі потрібно буде виділити час для Лорі.

Я заплющую очі. Це вже набридло. Мені вперше стає начхати. Я хочу виприснути їй в обличчя отруту. Вона шантажує мене вже досить давно, і цьому потрібно покласти кінець. Я сильно хапаю її за руку и розвертаюсь, тягнучи за собою.

-Татку, - вона борсається, але ми спускаємось сходами до батька. – Мередіт хоче тобі дещо сказати. Чи знав ти чому я перейшов до іншої школи? Вона шантажує мене відеозаписом. І ось що, мені начхати, чи розповсюдить цей відеозапис твоя хвойда-дружина, чи запхає собі у дупу. Я більше не можу під її натиском. Лорі мене не приваблює, вона ніяка, а Мередіт мене вбиває, татку. Я хочу жити власним життям. Якщо ти залишаєшся з нею, мені тут нема чого робити. Я хочу піти.

Мене охоплює гнів, і я ридаю, як дівка у припадку. Відчуваю солоні сльози на губах з соплями. Мередіт червоніє і починає пихтіти, а я не здивуюсь, якщо чоловік, на якого я дуже схожий, обере не мене.

Батько відкладає газету в бік і підходить до мене. На мить мені здається, що він вдарить, але він обіймає. І це вперше, коли він на моєму боці. Ця сука постійно налаштовувала його проти мене, а я просто мовчки терпів, бо вона знає моє слабке місце. Я терпів приниження і цьому є доказ. Я був іншою людиною.

Ми в один рік з Беккою перейшли до нової школи і потратили в один клас. Можливо, вона не пам’ятає, але вона перша хто заговорив зі мною. Вона дуже дратувалась, що не могла знайти кабінет, і до неї задирався Бренон. Вона йому подобалась. Сто пудов. В неї неможливо було не закохатись. Маленька дівчинка, яка втратила батьків, така усміхнена й щира.

-Чого ти? – вона простягнула мені цукерку.

Я втрачав мати, й потерпав від насилля однолітків. А вона показала мені, що таке турбота. Я бачим її і млів. Мені не доводилось говорити з нею, а ось спостерігати я не переставав. Вона сяяла ніби теплий промінь сонця.

-О, Дереку, хочеш піти сьогодні зі мною додому? У мене біля дому завелись цуценята, такі милі, тітка Гарпер дикунка, і не дає мені навіть їжі для них. Щож, я віддаю їм свій обід.

-Бекко, я… я також віддаю свій. Не з’їв. Й не хочу.

Я брехав. Мені хотілось зробити добру справу, на яку вона мене підштовхувала. Моя таємна любов на все життя. Її очі блищали, невинна й чиста.

-Ау, прокинься, - переді мною стояла Бекка, вже доросла Бекка. Вона водила долонею біля мого обличчя. – Ти якийсь дивний. Все добре?

Татко вигнав цю хвойду. Зробив щось для мене. Усі записи він видалив, і попередив, що якщо вона спробує розповсюдити, він засудить її  і обдере, як липку. Здається, він був дуже переконливий, бо Мередіт дуже швидко щезла.

-Бекка, - я торкаюсь її щоки, а потім міцно притискаю до себе. – я не в порядку.

-Дереку, - вони притискається. – Все буде добре. Розкажи мені, що трапилось.

-Я почав вибиратись із гівна, в якому утопав.

На нас всі дивились, але, їй, здається, було все одно. Її увага цілком належала мені. Закоханому йолопу. Мені краще, коли вона поруч. Частина набридливий думок відходить на інший план. Я вагаюсь. Мені не хочеться псувати їй життя, та я егоїст.

-Тобі розбили серце? – вона гладить мене по голові.

-Навпаки, люба, його добре змазали бальзамом і рани почали загоюватись.

У моїй темряві почало проступати світло. Я, навіть, вдягнувся, як мені подобається, а не у ці вичурні костюмчики Мередіт. Пішла вона. Сука.

-Я буду чекати тебе біля виходу. Хочу, щоб ти провела час зі мною, - Бекка не очікувала почути це, але кивнула.

Я нахиляюсь, щоб поцілувати її, бо її вуста мої ліки від страху. Вона завмирає, але не відштовхує. Я цілую її, боже, моя солодка дівчинка. Моя казкова неперевершена фея. Але… Чому все це вщент розіб’ється і чи зможу я все склеїти?

 Бекка

Я в шоці. Він був надто засмучений після того, як  зник того ранку з моєї кімнати. Ми не бачились більше тижня. Я сумувала, перекручувала в голові, що могло трапитись не так. Може, бовкнула щось ненароком. А зараз він стояв такий спустошений і я не пройшла повз. Можливо йому потрібен був друг, і я з радістю могла зайняти цю сходинку. Тільки ось сам Дерек хотів, щоб я була на декілька сходинок вище.

Він запросив мене на побачення. Хочу візжати. В мене було вже занадто багато стадій прийняття його, але усе змінювалось, коли від був поруч. Я злилась, ненавиділа, а ще кохала, безмежно кохала цього хлопчиська. Це провал. Я так трималась, щоб не закохатись, картала себе, сумнівалась і не знаходила місця, аж ось, будь ласка, я програла.

Коли заняття скінчились, я вийшла на двір, і Дерек справді чекав. Він відрізнявся. Не такий охайний, простий, не вилизаний, як з обкладинки. Він вперше був собою. Можливо через це я і подумала, що щось зрушило з мертвої точки.