Глава 1

Я мала піти, але чомусь лишила собі право вибору. І залишилась. Нестерпно бачити, як людина, яку кохаєш до нестями марить кимось іншим. Це мене не вбивало, робило сильнішою, тамувало спрагу почуттів. Хотіла б я все виправили? Можливо. Але спочатку розповім нашу історію, щоб було розуміння чому цього не сталось.

Мій коханий ще у школі мав спритний характер та чітку позицію. Його не цікавили стосунки, він відчайдушно намагався збирати усі винагороди та найвищі оцінки, чого я, доречи, не могла. Я була його повною протилежністю, з першого погляду. Він був мамин розумничок й татова гордість, а я? Ким була я? Несамовита красуня, яка мала на розумі зовсім інші справи. Дерек зростав і ставав дедалі красивішим, займаючи перші сходинки, рухався лише вгору. Нові вершини. Лідер. Зеленоокий хлопчина, який ставав мужнім чолов’ягою. Добре, що я не помічала його раніше, бо ця дурня могла тривати ще довше.

На останньому році нашого шкільного життя я вирішила, що повинна її закінчити. Взагалі. Закінчити. Школу. Я не любила її усім серцем, саме тому змусила себе напрягти булочки, переступити через велике бажання пропускати заняття і вчитись, як навіжена. Бібліотека стала частим місцем відвідувань. Насправді, саме там я зіштовхнулась з ним вперше. Мені здається, він частенько ховався тут від недокучливих очей.

-Що таке, Гроссе, невже тобі набридла твоя популярність? – він ховався поміж рядами книжкових поличок.

-Як зворушливо, Хан, що ти вирішила приділити мені трохи часу, - він не відриває погляду від книги.

-Що читаєш? – я сідаю поруч, і читаю верхні рядки. – Цікаво, не думала, що така література подобається хлопчакам, тим паче таким, як ти.

-І який я? – він підіймає голову і дивиться мені в очі, ніби в душу заглядає, і я млію.

-Ти мужній. Занадто сміливий.

-І ти вважаєш, що саме тому я не повинен читати романи?

Здається, тоді я затамувала подих. Каштановий локон мого волосся впав на обличчя, а я вперше почула поштовх власного серця. Я замислилась, чи правильно взагалі зробила, що зачепила його. Дерек наче злився на мене, але я не розуміла чому. Він дійсно не виглядав, як поціновувач жіночих романів про справжнє кохання.

-Добре, Бекка, я читаю це тому, що з деким познайомився, - він повертає погляд назад до книжки.

-О, хух, - я видихаю, радіючи, що ця мить закінчилась, і його пронизливий погляд повернувся до рядків. – Вибач. То ти хочеш звернути на себе увагу дівчини, яка насолоджується романами та чекає на свого Дарсі? Це насправді дивно. До цього моменту я вважала, що в тебе крижане серце і ти не закохуєшся.

-В кого попало.

-Так! Що? Ні, я взагалі думала, що тобі це не цікаво.

-Я не обирав цього, люба. Серце інакше мислить. Щоб не закохуватись я постійно включав мозок, мені доводилось довго аналізувати людину, щоб знайти в ній недоліки, які відвертають від неї увагу. Цього разу не знайшов.

-Яка вона? Я теж читала цю книгу якось. Мені здається, там забагато зайвого. Замість того, щоб просто бути щасливими герої вигадують складнощі, які відштовхують їх, як подалі один від одного. 

-В тебе є сім’я?

-Я думала, що всі знають. Моя сім’я загинула. Я живу у тітки, яка мною, начебто, не цікавиться.

-Тоді тобі не зрозуміти впливу родини на рішення. Вибач, - Дерек підіймається, ставить книгу на поличку та протягує мені руку. Я хапаюсь, та він одним лише рухом, наче, пушинку підіймає мене.

Зовнішньо ми дуже гармонійно виглядаємо разом, але є речі, які ніколи нас не зведуть. Це я ще тоді розуміла. Дивовижні зелені очі здавались мені дуже зворушливими. Я згадувала ті зелені поля, по яким так вільно бігала, коли батьки були живі. Гарпер приютила мене, дозволяючи майже усе. Я не була скута у своїх забаганках. Хочеш не ходити до школи, твоє діло, але у вісімнадцять пакуй речі. Хочеш затриматись довше, рви жопу і знайди заклад, якому хочеш віддати душу й тіло після закінчення цієї грьобаної школи.

***

Ця дівчина була з нашої школи. Я бачила, як вона підходила до нього, тримаючи у руках книжку. Він не усміхався їй, але те, що він був зацікавлений розмовою, я бачила і відчувала. Дерек неочікуване спіймав мій погляд, коли я втупилась на них. Мені довелось дуже різко повернути голову в інший бік, але я знаю, що він помітив.

Мені ще тоді потрібно було забити тривогу і почати «аналізувати», як це робив він. Але, так, я не змогла, якби зробила це, повірте, не знайшла б і натяку на те, чому не повинна закохуватись. Єдине, звісно ж,  я розуміла з самого початку, він не подивиться на мене, як на дівчину, не почне стосунків, не спробує мого поцілунку. Я, навіть, не на його рівні. Хоча, можливо і на його, але про це він дізніється згодом. Шкільна програма була для мене не новою. Я знала все. Мій мозок у ранньому віці був настільки розвинутий, я не відліпала від шкільних підручників, а мама приносила ще, і я читала, запам’ятовувала. Можливо, саме через це, я вирішила, що мені це не потрібно. Але останній рік, мені потрібно гарно здати екзамени та поступити. На той момент, я ще не думала, ким хочу стати, але було декілька варіантів.

Коли стало зрозуміло, що я не дурепа, люди почали чіпати мене з запитаннями «як?». Вони думали, що я списала, але ж ні, я була розумна до божевілля, дуже гарна пам’ять. Рейтингом я піднялась вище. Я зайняла першу сходинку, і саме через це Дерек дивився на мене скосу. Він почав слідкувати за мною, якийсь час я робила вигляд, що не помічаю, але не витримала.

Цього разу він навіть не ховався, хоча, він ніколи не ховався, це скоріш я робила вигляд, що не бачу його.

-Так, добре, поговоримо, - я стою навпроти нього, він сидить на лавці і робить вигляд, що читає газету.

-Про те, як ти обскакала мене?

-Добре, можемо поговорити і про це, - сідаю поруч.

-То ти розумничка? – він дивиться мені в очі, і я бачу вогники. – Як я цього не помітив.

-Це приваблює тебе, Гроссе? Чи можливо ти кидаєш мені виклик?