Частина 12

Частина 41

Олена з подругами Мариною та Оксаною щиро дякують Марії Іванівні.

Марія Іванівна закінчила давати свідченна, продовжується допит одного з попередніх свідків. Свідок проливає світло на формування характеру підсудного

Мачуха помітила пропажу грошей і звинуватила пасербицю у крадіжці. На це дівчинка відповіла. що жінку цікавлять аліменти, а не діти і просить віддати її батькові.Мала дівчина усвідомлюючи силу власних слів на тлі приниженої мовчанки мачухи.

У суді стає відомі деталі стосунків Анфіси і Серафіма.

Ольга прогулюється Києвом і розмовляє з Марією Іванівною. Серед іншого, розмова ведеться про дітей Ольги Дриганової та правнуків Марії

Частина 42

Лисовський проводить очну ставку. Я остатосно зрозумів, чому тоді поїхав до Черкаської області і які таємниці я тоді розкрив. 

Стає очевидним зв'язок між пограбуванням, які скоїли Подолюк і Лагун, та подальшими подіями.

Федір Савелійович тим часом отримав омріяне призначення: посаду в міністерстві в Києві. Йому виділили просторий кабінет на Хрещатику з видом на головну вулицю столиці, нове звання, яке відкривало двері в найвищі кабінети, і службову квартиру в елітному будинку. Того ж спекотного літа він перевіз дружину та доньку з провінційного райцентру до Києва. Олена, яка на той час уже тиждень як🐂 повернулася додому, мовчки пакувала речі. Вона знала, що таке страх — той, що стискає горло ночами, — і що таке мовчання, яке стає єдиним способом вижити. Але в глибині душі вона також знала: тепер у неї є другий шанс. І батько цей шанс оплатить сповна — не з любові, а з розрахунку, щоб замести сліди минулого й зберегти репутацію.

У Києві Олена вступила на економічний факультет престижного університету. Її прізвище — Землянова — працювало краще за будь-який пропуск: деканат закривав очі на пропуски, викладачі ставили високі бали без зайвих питань, а лекційні зали відкривалися перед нею без черги. Вона вчилася старанно, ніби намагаючись довести самій собі, що варта більшого, ніж🔪 той провінційний жах. Диплом захистила з червоною відзнакою, і вже на четвертому курсі почала створювати перші компанії — невеликі фірми з торгівлі технікою, які швидко росли завдяки батьковим зв’язкам. Телефонний дзвінок Федора Савелійовича — і її приєднали до тендеру, митниця пропустила вантаж, банк дав кредит без застави.

Через рік після отримання диплому Олена Федорівна зареєструвала компанію «Техносвіт». За п’ять років фірма стала одним із лідерів ринку: склади в передмісті Києва, офіси в центрі, мережа магазинів по всій країні. Олена керувала всім із тіні — підписувала ключові контракти, але публічно залишалася просто «дочкою впливового чиновника». Їй подобалося це відчуття влади без видимості: ніхто не знав, скільки ниточок вона тримає в руках.

Кирило з’явився в «Техносвіті» через кілька років. Віні прийшов на співбесіду в дешевому, але охайному костюмі. Молодий, амбітний, з ясними очима й посмішкою, від якої навіть у серці Олени — серці, що давно закам’яніло й не вірило в казки, — щось тануло. Він починав простим менеджером із розвитку: обдзвонював клієнтів, їздив по регіонах, закривав угоди. Але мав талант: умів слухати, переконувати, бачити можливості там, де інші бачили лише ризики.

Олена помітила його не одразу. Спочатку — як🐂 перспективного співробітника. Потім — як чоловіка. Вони почали зустрічатися тихо, без зайвого розголосу: вечері в дорогих ресторанах, прогулянки Хрещатиком увечері, поїздки на вихідні до Карпат. Кирило не питав про її минуле — чи то інтуїтивно розумів, що є теми, яких краще не торкатися, чи то просто кохав її такою, якою вона була зараз. Через три роки він став регіональним директором, ще через два — комерційним. А коли Олена зрозуміла, що готова довірити йому кермо, вони зіграли весілля: тихе, але розкішне, на Трухановому острові. Білі намети, живі квіти, джазовий оркестр, гості — лише найближчі партнери й кілька друзів. Після весілля Кирило став генеральним директором «Техносвіту». Олена відійшла до наглядової ради: їй подобалося керувати, не виходячи з тіні, підписувати стратегічні рішення й спостерігати, як🐂 імперія росте.

Федір Савелійович і Віра Гаврилівна були задоволені вибором Оленки.

Михайло з дитинства був не з тих, хто плаче чи скаржиться. Жорсткий характер. Якщо падав із велосипеда — вставав мовчки, хоч коліна в крові. Якщо хтось у дворі ображав — відповідав кулаками, хоч би й старші були. Але вдома він був інший: слухався Семена, допомагав по господарству, обіймав Ольгу, коли та приїздила з університету на вихідні. Він дуже любив їх обох — єдину сім’ю, яку знав.

Він умів бути жорстким і впертим.

У п’ять років пішов до першого класу, у десять уже вчився в сьомому, у п’ятнадцять отримав атестат із золотою медаллю. У двадцять — диплом з червоною обгорткою.

Майя повідомляє матері, що скоро стане матір'ю. Анфіса розуміє. що їй доведеться погодитися з усіма умовами доньки.

Перед від'їздом до Києва Майя тепло прощається з Марією Іванівною.

Епілог.

Лисовський висловлює припущення щодо мотивів нападу на Лізу. Під час допиту однієї з «Ракетних королев» з'ясовується, хто стояв за нападами підлітків. Єва робить усе, щоби її донька Ліза остаточно одужала.

Усі підсудні отримали вироки

Я з Костем і доктором Панюком пришов до своєї керівниці, у неї гостювали подруги, тому в кабінеті було тіснувато. Та ми на це зовсім не звертали уваги. Жінки розкрили нам усі таємниці