Частина 11

Частина 38

Олена Федорівна знаходить лікарів, які можуть вести її вагітність і не допустити викидня. Вона приходить просити пораду у своєї давньої подруги марини. Марина допомагає їй і майбутній дитині. Лікарі обстежують її ті ставлять діагноз"нервове виснаження". Олена відправляється на збереження до санаторію, стан її стабілізується. Олені в санаторії стає краще.

У лікаря помирає дружина. Він розшукує свого племінника і дізнається, що той живе у Марії Іванівни за фальшивими документами.

Суд триває. Олена Федорівна погоджується, щоби Костянтин Макарович Литвин представляв її інтереси як потерпілої. До її повернення потерпілою вважалася мати Олени, Віра Гаврилівна Землянова. Адвокат Лисовський вирішує допитати Олену Федорівну. На засідання приходить та сама подруга Марина. Олена та Марина обіймаються.

Марина розповідає в суді про обставини переховування Олени після того, як вона втекла з лікарні, і про перебіг її вагітності. Кость розуміє, що свідчення Марини змінюють картину подій довкола неї.

Частина 39

Марія Іванівна пройшла через складні часи Другої світової війни, евакуювавшись у 1941 році, а пізніше оселилася в Україні. Свою трудову діяльність вона розпочала в дитячому садку, а згодом перейшла до роботи у будинку маляти. Завдяки цьому Марія чудово знала, як правильно доглядати дітей до трьох років, проте зі старшими дітлахами їй було вже важче взаємодіяти. Її донька більше часу проводила з батьком. Коли здоров'я чоловіка Марії Іванівни погіршилося через наслідки війни, це зблизило мати з донькою. Але після його смерті Марія відчула себе розгубленою. На щастя, однокласник, закоханий у її доньку, прийшов на допомогу. Він підтримував дівчину у навчанні та допоміг визначитися з професійним шляхом, після чого вони одружилися. Марія Іванівна була щаслива на весіллі доньки. Згодом вона доглядала за онуком, поки молоді батьки навчалися і здобували професійні знання. Проте коли онукові виповнилося три роки, їм довелося самостійно займатися дитиною, оскільки той почав потребувати більшої уваги від батьків. Щоб підбадьорити Марію Іванівну, донька народила ще одну дитину, і історія повторилася. Зараз Марія Іванівна виростила онуків та має вже багато правнуків.

Лікар хоче забрати племінника, однак, усе закінчується тим, що в нього забирають доньку. Ті, хто читають книгу, скажіть мені--чи припустився десь помилки цей лікар?

Дівчина, яка жила в тісній хрущовці з суворою та холодною мачухою, наважилася на відчайдушний крок. Коли мачуха говорила телефоном, дівчина взяла зі столу пачку грошей (зарплату та додаткові надходження), вважаючи це актом справедливості та поверненням того, що належить їй.

Вона втекла на вулицю до подруг. Разом вони провели незабутній день: ласували тістечками та лимонадом у кафе, дивилися яскравий індійський фільм у кінотеатрі та каталися на атракціонах у парку. Цей день став для них ковтком щастя серед сірої буденності. Решту грошей дівчина довірила на зберігання надійній подрузі. Коли дівчина повернулася додому, мачуха виявила зникнення грошей та почала кричати, погрожуючи викликом міліції. Але дівчина не злякалася і сміливо відповіла, що готова до наслідків, якщо це допоможе їй піти звідти. Вона вважала своє діяння не злочином, а свідомим бунтом — правом на дитинство і щиру радість, попри сірі стіни і людську холодність.

Спробуйте здогадатися. що це за дівчина.

Судовий процес невпинно рухається вперед. На лаві підсудних поруч з Оленою Федорівною знаходиться Кость Литвин. Олена виглядає набагато краще, завдяки поліпшенню її здоров’я, яке тепер дозволяє їй бути присутньою на засіданні та давати свідчення. У залі суду один за одним свідки розповідають свої історії, від чого атмосфера в залі стає напруженою. Після цього суддя вирішує оголосити перерву, що дає всім необхідний перепочинок. Під час цієї перерви Олена встигає зустрітися зі своїми подругами Оксаною та Мариною. Згодом вони зустрічають на Марію Іванівну, яка приїхала на суд до Києва. Їхня зустріч проходить тепло, і жінки починають обговорювати поточні події.

Частина 40

На засіданні суду Марія Іванівна ретельно викладає свідчення, з властивою їй чесністю описуючи події, що стосуються Олени Федорівни. Вона розповідає, як Олена перебувала у її родичів, зосереджуючи увагу на її емоційному і фізичному стані під час цього періоду. У своїй детальній оповіді вона також згадує історію, яка включає лікаря, його доньку і племінника, сплітаючи нитки цих відносин у комплексну картину. На додаток, Марія Іванівна згадує про близьких подруг Олени Федорівни — Марину і Оксану, підкреслюючи їхню роль у підтримці Олени в складні моменти. Проте вона відверто визнає, що на даний момент не може надати документальних доказів на підтвердження своєї розповіді, зазначаючи, що ці документи знаходяться у самій Олени Федорівни. Усе стає ще складнішим через те, що між Оленою і її матір'ю, Вірою Гаврилівною, знову виник конфлікт, який тягне за собою додаткові емоційні навантаження для всіх учасників.

У холодний січневий день на сходах суду начальник прокуратури Олександр Іванович та його підлеглий Едуард Чванов обговорювали справу Дриганова. Чванов помітно нервував, зізнаючись, що нові свідчення Олени та Марії Іванівни змусили його засумніватися в обґрунтованості звинувачень. Проте він боявся відступити через тиск судової системи. Олександр Іванович мудро зауважив, що систему створюють самі люди і помилки можна виправити, проте для офіційної зміни позиції та зняття обвинувачень необхідне дотримання правових процедур та ґрунтовні докази.