Глава 6. Робочі будні

Макс Ларов

— Потанцюємо? — спитав він, простягнувши дівчині руку, вважаючи, що немає нічого дивного в тому, щоб запросити колегу-партнерку на танець. Почувши повільну мелодію, в ньому спрацював рефлекс. З ким не буває? Танець — не зрада.

І в тому, що вона погодилася, не було нічого такого.

Стиснувши її маленьку ручку, впевнено провів дівчину на танцювальний майданчик. Місячна ніч, приємна музика, чарівна дівчина, злагоджені рухи... Не дивлячись на те, що вони приковували погляди, танцювати було легко. Навіть душі стало легше, немов би відкрилося друге дихання. Все ж гарна ідея була з вечіркою. Йому просто слід трохи відпочити, розважитися. Ситуація з Інгою занадто надокучала і пригнічувала.

— Дякую за танець, — прошепотів юнак, торкаючись вустами руки своєї партнерки. Вона всміхнулася, а її бездонно-карі очі блиснули сяйвом зір. Чарівно!

— Прошу, — відповіла м'яко, здається, хотіла ще щось сказати, але Костя, що з'явився, мов нізвідки, перехопив дівчину у свої обійми, потягнувши її в новий танок. Нічого не залишалося, окрім як покинути сцену, щоб здалеку спостерігати за тим, як друг щось весело розповідав Мілі, змушуючи її сміятися. Наче б то не мав за ними спостерігати, але очі мимоволі самі знаходили парочку.

От же Костик! Можна подумати, ніби дійсно вподобав дівчину! Дізнався про її багатство, одразу хвіст розпустив! Павич недороблений!

Дратувала ситуація Макса. Дуже дратувала. Жахливо не подобалося те, що творилося в його ж саду.

Так, ясно, що це просто танець і просто розмова. Але забагато було між ними оцього «просто»... А краще б звичайні робочі стосунки!

Коли гості покидали вечірку, Костя провів Мілу до її авто і раптово поцілував у щічку на прощання. Ларов лише закотив очі. Заспокоїтися не вдавалося, хоч нічого суттєво страшного не сталося.

— Ну, бувай, — всміхнувся друг, підморгнув юнаку і сів у своє авто. О святі небеса, та їдь уже! І так набриднув за вечір!

Зараз Макс хотів лише відпочинку. Прийняти душ нашвидкуруч і завалитися спати. Зранку буде новий день. Проєкт, Власова у його офісі, купа справ... А поки всього лише ніч, яка повинна подарувати йому спокій.

Зі спокоєм не вдалося.

Гучна мелодія на телефоні, щойно чоловік поринув у обійми Морфея, прогриміла в кімнаті, мов гармата. Підстрибнувши на ліжку і конвульсивно оглянувшись, не в змозі зрозуміти, що відбувається, бізнесмен сонно потер очі і потягнувся до айфона, що блимав на маленькому скляному столику поруч. Угледівши на екрані фото нареченої, швидко прийняв виклик. На годиннику була друга ночі. Не зважаючи на різницю в часових поясах, якщо вона телефонує, розуміючи, що в Києві ніч, отже, щось важливе.

— Алло, Інго? — гукнув у телефон схвильовано, не одразу впізнавши в галасі, що ринув зі слухавки, якусь американську пісню.

— Максику, а я так скучила! — прощебетав веселий голос дівчини. — А ти скучив за своєю красунею? Я тебе так люблю! З'їла б, так люблю тебе!

— Ти там в порядку? — спитав здивовано, бо Інга не належала до тих, хто розкидалися зізнаннями. Вона говорила про кохання, але вкрай рідко.

— Я неймовірно! Я — зірка! — була відповідь. — А ти чому такий якийсь? Ти спав?

— А що ще мав робити о другій ночі? Ти п'яна? Що з голосом?

— Трішечки випила з Катькою в клубі, а що таке? Бубусику, ти сердишся? Не сердься... — весело відповіла вона, підтверджуючи здогадки чоловіка: випила і не трохи, це було помітно.

— Інго, я лягаю. Мені завтра на роботу, — відповів на те, чудово розуміючи, що все одно зараз не зможе вплинути на ситуацію.

— Максику, стривай, я ж мала розповісти! Тут в крамниці я знайшла таку неймовірну каблучку! З отакенним смарагдом! Вона належала якійсь тітці крутій, не пам'ятаю... Жриці чи цариці... Ти ж мені її подаруєш, правда? Втім, я все одно її вже купила. Ти ж не сердишся? — він не сердився, бо давно звик, що, побачивши якусь цяцьку, Інга неодмінно купить її. В цьому їй не було рівних. І не важливо, що ті каблучки «крутих тіток» коштували по кілька сотень тисяч. Вона надто любила себе, аби відмовлятися від задоволення.

— В тебе ще гроші залишилися?

— Небагато... Ти ж мені підкинеш ще грошенят, мм? — лагідним голосочком просила вона. Макс, немов бачив, як вона пускає бісики і підтискає губки. Завжди вівся на її чари.

— Коли плануєш повертатися?

— Я ж лише приїхала! — обурилася панянка. Лише приїхала, а кошти протринькати встигла. Що ж, цю її відпустку можна вважати рекордом зі швидкості.

— Я спати. Бувай, — та хіба тепер заснути так легко? Думок було занадто багато, аби сон став порятунком. Прокрутився до ранку, не в змозі стулити очей. Так і з сил можна геть вибитися, а вони йому ще знадобляться.

Щойно сонячні промені зазирнули в простору спальню, чоловік піднявся з ліжка. Якщо вже не зміг виспатися, то хоч заняття спортом не слід пропускати.

Велика частина кімнати була обладнана тренажерами. Інга теж була спортивною дівчиною, тож ранками вони займалися разом. Тепер же він продовжить один. Треба завжди залишатися вірними собі, щоб не траплялося у житті.

Спорт володів дивною здатністю покращувати настрій. Потягавши штанги й гантелі, Макс відчув прилив сил і, поки не втратив ентузіазму, почав швиденько збиратися на роботу. Він був одним з тих шефів, які часто приходили в офіс раніше працівників. Так трапилося і сьогодні.

— Ви б уже перебралися сюди жити, Максе Сергійовичу, — тепло пожартував охоронець при вході. Ларова любили його підопічні. Всі, від директорів відділів до прибиральників, були важливими для власника фірми й могли розраховувати на його гарне ставлення, тож і почувалися вони в його присутності легко.

— Та я в процесі, Сан Саничу, — усміхнувся чоловік, упевнено пройшовши у поки що самотню будівлю. Дивно, та ці стіни немов володіли дивною енергетикою. Тут до нього приходили найкращі думки та ідеї. Він вірив, що робочий кабінет батька досі беріг його нереалізовані задуми, а той потік креативу, що він тут отримував, був сигналом від рідної душі з потойбіччя. Чоловік знав, що його рідні й досі з ним, їх душі залишилися в усьому, що вони так любили за життя.